2. Різдвяні турботи Домового

Приготування до свята були в самому розпалі. Домовий метушився по хаті, наче заведений, але кожен його рух був вправним і вивіреним роками. У покуті, на найпочеснішому місці, вже стояв Дідух — головний символ Різдва. Господар змайстрував його власноруч із добірного колосся. Це була непорушна традиція: щороку ставити новий сніп, віддаючи шану своїм пращурам-домовим.

Він залишився останнім зі свого роду. Коли квітуче колись село перетворилося на занедбаний хутір, інші духи осель зникли разом із димом останніх печей. Люди чи машини в цих краях тепер були рідкістю, тож Домовий жив спокійно, оберігаючи свій затишок та свої маленькі таємниці від сторонніх очей.

Невдовзі по хаті розлилися запаморочливі пахощі: Домовий зварив поживне рагу та ароматний узвар із лісової суниці. Виставивши чавунці за вікно, щоб страви трохи охололи на морозі, він почав збиратися на двір. Взув теплі бурки, накинув добротного кожуха і взяв торбинку із зерном, яке сам виростив та змолотив ще влітку. Частину врожаю він перетер на борошно, а найкращу пшеницю залишив для своїх маленьких друзів.

Годування пташок приносило йому особливу радість. Взимку це були чи не єдині живі створіння, з якими він міг перекинутися словом. До того ж, він пам’ятав настанову пращурів: напередодні Різдва обов’язково треба нагодувати птаство, щоб наступний рік був врожайним і багатим.

Набравши повні жмені золотистої пшениці, він попрямував до годівничок, що гойдалися на старій яблуні біля хати. Насипаючи зерно, Домовий стиха примовляв, наче співав давнє закляття:

—"Пташок годую — добрі вісті чую. Вродить пшениця — буде й паляниця. Вродить суниця та всяка пашниця. Пташки їдять, врожай родить, а біда мене стороною обходить".

Промовивши ці слова, він хутко повернувся до теплої оселі. Дістав із підвіконня обід, дістав свою улюблену дерев’яну тарілку, ложку та глибоку чашку. Насипавши гарячого рагу та наливши солодкого узвару, Домовий вмостився біля вікна.

Він з усмішкою спостерігав, як зграйка пташок миттю налетіла на його частування. «Це добрий знак», — подумав старий господар. Йому було трохи шкода, що сьогодні немає часу вийти й потеревенити з ними довше, але попереду було ще багато зимових вечорів. Пообідавши та прибравши за собою, Домовий з новим натхненням засукав рукави — настав час готувати головну Святу Вечерю.