Глава 1

 – Слухай Петро невже так не хочеш додому?

–  Ой не починай з цим Олеже, я ж тобі розповідав що батько у мене суворий, я їду на канікули, а по факту повертаюсь в рабство.

– Невже так тяжко працювати на господарстві? У тебе ж там такі краєвиди, що дух захоплює, краса карпат в чистому вигляді.

Петро повернувся спиною до Олега, та вдивлявся в далечінь чи не їде його потяг. Вони стояли на пероні міського вокзалу, купол вгорі захищав від опадів, проте зараз сонячно і купол захищає від спеки кидаючи на людей тінь. Металева конструкція яка утримує весь каркас схожа наче її конструювала та сама людина що й ейфелеву вежу в Парижі.

Петро – Ти з міста, тобі не зрозуміти.

Олег – А ти поясни, я постараюсь зрозуміти.

Петро – Та бляха, до поїзда залишилось десять хвилин, я не зможу за такий короткий термін тобі пояснити.

Олег – То що, мені чекати поки ти повернешся з канікул щоб ти пояснив?

Петро – Напевно. Хоча знаєш у мене є краща ідея, а давай ти приїдеш до мене в гості, скажімо десь через 2 тижні. Як тобі пропозиція?

Олег – Ооо а це тєма, гори, ліс, свіже повітря. А за проживання в твоєму відпочинковому будинку треба буде платити? 

Петро – Платити? (не зрозумівши жарту Олег продовжив)

Олег – Ну так, переважно люди які їдуть в гори відпочивати платять непогані кошти, а тут ти мені халяву пропонуєш, щось не то.

Петро – Ха ха, а хто тобі сказав що це халява, ти ж так хотів зрозуміти чому я так жаліюсь, ось твій шанс самому зрозуміти.

По гучномовцях на вокзалі почали оголошувати прибуття потяга якого очікував Петро, щоб поїхати в рідне село Порічки.

Олег – Ну поки ти не передумав я згідний, планів на літо у мене і так не було і втрачати такого шансу я не збираюсь, у тебе ж село майже в лісі та горах, це ж кайф.

Петро – Все залежить від… Ай, нехай це буде для тебе сюрпризом ахах я буду радий ще одній конячці на господарстві. (Побачимо чи буде для тебе цей відпочинок відпочинком)

Олег – Не знаю що ти хотів розповісти та я всеодно буду насолоджуватись цим відпочинком, ми з тобою вчимось на журналістиці нам природно цікавитись чимось новим, тим більше у нас на літо домашнє завдання взяти інтерв’ю в цікавої людини, от чую що в тебе в селі є багато цікавих особистостей, обійду все село а інтерв’ю точно в когось візьму. Як там це називається, убити двох зайців.

Петро – (здалеку вже показався ніс поїзда який наближався до перону) Була колись легенда яку кожен в селі розповідав про Повернутого старого, хтось вигадав а хто ніхто вже не знає.(Поїзд зупинився, щось зашуміло і відчинились двері, почали виходити люди з поїзда і на пероні почали всі ставати в чергу щоб пред'явити квиток та зайти в середину потяга)

Олег – (Петро став у чергу щоб сісти на потяг) Ах ти ж падло, така історія а ти мені не розповідав. От зажди я приїду до тебе через два тижні і розкрию цю легенду.

Петро – Як бажаєш, я задумався чи не зробити те саме, так що в у нас буде конкуренція по написанні цієї історії. (пред’явивши квиток петро вже зібрався заходити всередину, вони потиснули руки на прощання) ну все бувай, чекаю через два тижні.

Олег – (Коли Перто вже піднімався по сходах в потяг Олег крикнув) Ах ти криса, стиблити ідею у кращого друга, ну почекай я таку історію напишу, шо ти пожалкуєш що взявся тирити мою ідею.

– Петро (Почавши сміятись я повернувся в сторону Олега і побачив що він також сміється і показує мені середній палець) Легенда про повернутого старого по праву моя (після чого Петро також показав йому середній палець) ахах от гімно, ще побачимось.

Незнайомка –( стоячи на нижній сходинці до перта крикнули) Ти блять заходиш чи виходиш, визначся і дай пройти, не стій на шляху.

Петро – Пробачте вже іду ( махнув на остаток рукою Олегу та пішов шукати своє місце по квитку) Так мені треба 27 місце нижнє ліжко. (йдучи повільно шукаючи своє місце) скільки часу їжджу а потяг так і не змінився, все старе, навіть провіднички і то старі. (побачивши номер свого місця петро кинув сумку на ліжко) Як же тут душно, і смердить потом, та ванючими шкарпетками, і якоюсь хавкою (вмостившись біля вікна на своє місце він глянув чи не стоїть на пероні ще Олег, та його вже там не було) Напевно поспішив до дому.

  Люди почали частіше ходити, шукають свої місця у вагоні, до перта підходить дівчина дивиться на квиток і на нього

Незнайомка – Чуєш шлапак ти на моє місце сів, мало того що в проході мішаєш то щей моє місце зайняв.

Петро – Перепрошую але чи не можна обзивати мене. І з чого ви взяли що це ваше місце.

Незнайомка – Шо думаєш став говорити ввічливо то я місце своє віддам, я тобі блять що другий раз повторити, забирай манатки з мого місця.(тут повз якраз проходила провідниця і почула сварку)

Провідниця – Доброго дня, що у вас тут сталось? 

Незнайомка – Та от цей хлопець зайняв моє місце і не хоче ступатись.

Петро – Щоо, та це вона намагається вигнати мене з мого ж місця. щей хамка.

Незнайомка – Бо до тебе по іншому не доходить.

Петро – А ти навіть і не пробувала ввічливо.

Провідниця – Я зрозуміла, дайте ще раз ваші квитки будь ласка, я перевірю. (вони обидва дали квитки) Таак, я препрошую можливо система дала збій, але у вас обох 27 місце, та не хвилюйтесь ліжко зверху не зарезервоване тому Хтось може спати на верху. 

Петро – Боже, допотопне якесь програмне забезпечення. Я не хочу всю дорогу з вами конфліктувати, якщо хочете оберіть де будете спати.

Провідниця – Ще раз перепрошую, такого раніше не було, дякую за розуміння. (після чого її хтось покликав і вона пішла далі)

Петро – Ну то що, зверху чи знизу?

Незнайомка – А? що?

Петро – Ліжко обираєте зверху чи знизу? (що за валянок)

Незнайомка – Ааа, давай зверху візьму. (поклавши речі на верхнє ліжко) Ти цей во пробач що наїхала на тебе.

Петро – Невже ви і ввічливо вмієте розмовляти, ото дивина.