Рюярій

Епілог

Минуло вже кілька днів відтоді, як ми повернулися додому. Анісія знову читала свої журнали про зорі, Маруся буркотіла на мене за брудні лапки, а я дедалі частіше ловив себе на думці, що запах армуші пам’ятаю добре, а от її смак починаю потроху забувати.

«Може, справа в сосисках або котлетах з індички? — думав я. — Усе ж я пес, хоч і у п’ятому поколінні… А Марусі не завадило б поїсти армушу. Останнім часом після роботи вона все частіше тримається за спину… Цікаво, Анісія теж згадує Хіпнорію?»

Я часто згадував маймурію, дивлячись у вікно на зорі, й замислювався: чи повернемося ми колись до Рюярія?

І одного дня сталося дещо дивне: Маруся випадково впустила золоту ручку. Я одразу підбіг до неї, але щойно моя лапка торкнулася підлоги поруч, ручка раптом засяяла золотим світлом, і просто на паркеті з’явився напис:

«Деякі двері відчиняються лише один раз, а деякі пам’ятають дорогу назад».

— Гав-гуф-гуфф! — загавкав я так голосно, як тільки міг. Людською це означало: «Ну ж бо, подивись!»

Маруся перевела погляд на підлогу, але нічого не побачила. Я розгублено опустив мордочку. Золоте сяйво вже зникло, а разом із ним зник і напис.

— Гаувв?..

Вікторія Беше

Подобається

#254 в Різне
#24 в Дитяча література
#925 в Фентезі

У тексті є: дружба, космічна атмосфера, казкова фентезі-повість для дітей

Відредаговано: 02.06.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись