Те, що Рюярій робить з нами?

Анісія мовчки кліпала очима, ніби не зрозуміла, що я сказав. Потім вона знову швидко провела рукою по волоссю і зірваним голосом запитала:

— Де?.. Де білий?

Вона відкрила кулон, щоб подивитися у дзеркало, і охнула. Із кулона виглянула голова Хіпнорії. Вона уважно глянула на дівчинку й мовила:

— Добре, що ми зустрінемося увечері з правицею — певна, він знайде, що робити, щоб це зупинити.

— Тож... — Анісія зробила паузу, збираючись із думками. — Всі ці діти з Землі?

— Ні, що ти! — дещо невпевнено відповіла маймурія.

— Хіпноріє? — у повітрі повисла недомовленість.

— Ну я... Насправді ми не пам’ятаємо.

— Як? — здивувалися ми одночасно.

— Ми не пам’ятаємо, що було раніше... — з сумом зізналася вона.

«Не пам’ятають... — мені стало сумно. — Я б не хотів колись забути Марусю... А якби мене забула Анісія, мені було б боляче.»

— Що ж робити? — запанікувала Анісія, закусивши губу. Вона часто так робила. Чому люди так роблять, коли хвилюються? Їм не шкода губ?

— Я... — Хіпнорія трохи більше визирнула з дзеркала й ніжно торкнулася лапкою лоба дівчинки. — Я певна, що правиця знає, що нам робити.

— Ти справді так думаєш? — з надією в голосі спитала вона.

— Справді, — заспокоїла її маймурія. — А тепер витри свої гарні очі, усміхнися і, ніби нічого не знаєш, погуляй базаром. Буде краще, якщо король нічого не запідозрить.

Потім маймурія повернулася до мене й мовила:

— В кінці базару буде площа. Пройдіть її і слідуйте за білим камінням. Воно приведе вас до трояндового саду.

— Добре, прогулянка там піде Анісії на користь.

— Е-е-е, так, — погодилася Хіпнорія. — Та я хочу, щоб ви пішли туди не для цього. Там моя схованка з армушею. Знайдіть її, поїжте і трохи візьміть із собою.

«А Хіпнорія справді добра і розумна!»