Підземелля базару

Усередині було темно й сиро. Та мені не потрібні були очі, щоб зрозуміти, де ми. Я зірвався з місця, віддаючись знайомим запахам, від яких паморочилося в голові.

— Жорже, — почув я за собою Анісію.

— Вони всі тут!

— Хто? — пролунало її здивування.

— Лабрадор, ящірка, хом’ячок, — відповів я, наосліп біжучи від клітки до клітки. — А ще тут є такса, щонайменше два котики і папуга…

— Ой! — зойкнула дівчинка, вдарившись об щось.

— Анісіє? — я підбіг до неї, перевіряючи, чи вона ціла. — Знаєш, можеш випустити Хіпнорію. Певен, її крила світитимуться в темряві.

Я відчув рух — Анісія намацала кулон і вже збиралася його відкрити, як до моїх вух дійшли ледь чутні кроки.

«Хто це?»

— Не відкривай. Хтось іде, — прошепотів я.

— Що робимо? — схвильовано спитала дівчинка.

— Лягай на підлогу і повзи тихо вправо. Спробуємо сховатися за лабрадором.

«І звідки в мене така спокійність?» — подумав я, повзаючи поруч із нею.

Анісія знову об щось вдарилася, але цього разу навіть не зойкнула, лише намацала мене в темряві й міцно обійняла.

— Я притиснулася до стіни, — прошепотіла вона. — З двох сторін стіна, а збоку клітка… Лабрадорчику?

Пес не відповів.

«А й справді, чому вони мовчать?.. Я чую їх запах і серцебиття…»

Кроки пролунали зовсім близько, а потім я побачив слабкий промінь світла, який з кожним кроком ставав більшим.

Ми були в самому кінці кімнати, і величезний лабрадор лежав у клітці так, що його масивна спина ховала нас від входу.

— Ти по запаху чуєш, хто це? — ледь чутно спитала дівчинка.

Я мовчки ткнув її носом у груди саме вчасно — світло наблизилося, і хтось увійшов у підвал. Я принюхався. Запаху не було.

«Це король?..»