Поки Анісія спить

Чи доводилося тобі коли-небудь чути про Рюярій? Мабуть, ні. Я теж дізнався про нього зовсім нещодавно.

Спочатку ця планета здалася мені дивною: люди у білому, крилаті мавпочки, трояндовий сад, загорнутий в сріблясту імлу, і загадковий Крал Тавшаніум…

Я не розумів цього світу, аж поки одного дня не помітив дивну річ: мені не хочеться звідси йти.

Ще вчора я ласував сосисками із супермаркету, а сьогодні в мене лапки трусяться при вигляді рожевих груш. Гуф-ф! — так і з’їв би їх…

— Зараз не час мріяти про армушу! — з осудом кинула мені маймурія. — Якщо ти не встигнеш усе записати, поки дівчинка спить, вона все забуде.

— Добре-добре… — пробуркотів я, схопивши золоту ручку.

Щойно ручка опинилася між моїми зубами, як на старому пергаменті з’явилося:

«На перший погляд це був звичайний день».

«Мені варто з цього почати історію?» — промайнуло в голові.

«Мені варто з цього почати історію?» — слухняно записала ручка.

— Жорже! — золотокрила мавпочка з переляком підлетіла до Анісії.

Дівчинка ледь поморщилася, щось прошепотіла крізь сон і, перевернувшись на інший бік, почала гундосити в подушку.

«Вона прокидається?» — подумав я.

«Вона прокидається?» — одразу ж записала ручка.

Маймурія кинула на мене невдоволений погляд і, перш ніж я встиг щось сказати, зі швидкістю бджоли запурхала над Анісією. Її крила замерехтіли — і з них повільно посипався тонкий, сяйливий пилок. Пилок торкнувся щоки дівчинки — і її дихання вирівнялося.

— Вона знову міцно заснула… — тихо мовила маймурія. — Швидше, Жорже!

Я знову подивився на пергамент, намагаючись зібрати думки, і ручка, з дивовижною слухняністю, записала:

«На перший погляд це був звичайний день…»