Розділ 9

Марина

Коли Кирило запросив мене на старий затоплений карʼєр, я поставилась до цього скептично. Плавати я вмію, ще й добре. Але це ж все якось... занадто як для другого побачення, а ми ж ще навіть не цілувались. То невже можна ось так, показатися хлопцю у трусах?

– Ой, ніби тебе в трусах ніхто не бачив? Згадай ту поїздку на Дністер у восьмому класі, – Степан, як голос розуму, сидів на моєму ліжку та добивав якогось монстра у грі в телефоні. А я, здається, почала думати вголос. 

– Те – інше. Тоді хто там на мене дивився. А тепер – Кирило побачить. Я може хвилююсь. От ти колись роздягався перед дівчиною, що тобі подобається? – Степан розплився в дурнуватій посмішці, за що отримав подушкою в фізіономію та заспокоївся. 

– Та чого ти боїшся? Прийшла, зняла штани, в річку стрибнула і все! 

– Легко тобі казати. А я боюсь, що щось не так піде. От туш потече, чи зачіска зіпсується. Може не йти нікуди? 

– Я тобі не піду! Ти вже мене дістала своїм Кирилом. Тож якщо ти думаєш тут лежати і нити мені, як шкодуєш, що не пішла з ним – то я не допущу цього! Підняла зад, пішла і натягнула на себе купальник. І не якийсь там, який виглядає, як гідрокостюм, а щось гарне. Таке, щоб в нього щелепа відвисла. Ну ж бо, дівчинко, давай, у мене побачення за дві години, а я тут стирчу!

І я таки одягнула свій найкращий купальник! І ще й сукню на нього. І взяла з собою рушник не з покемонами, бо як сказав Степан “Ти повинна розбивати серця”. І хай це було сказано від того, що я його вже дістала, але факт залишається фактом.

Кирило помітив мене одразу. Ми зустрілись поглядами і всередині зʼявилось незвичне відчуття тепла та радості від того, що він поряд. Дивна емоція і геть не притаманна мені, але стримати посмішку, яку вона викликала, я не змогла, тому помахала хлопцеві та чимдуж побігла до його автомобіля. 

Карʼєр знаходився за містом, тому дорога туди зайняла добру годину, з врахуванням обідніх заторів. Та щойно перед нами розкинулась лазурова велич водяної стихії, увесь час проведений в автомобілі, здався незначною дрібницею. Затоплений карʼєр був дуже глибоким, з берега не було помітно навіть дна. Але найбільше мене вразило те, яка тут чиста вода – вона була буквально прозорою і лише глибина приховувала усі таємниці. Цікаво, чи можливо затримати подих так надовго, щоб пірнути достатньо глибоко та побачити, що приховує ця вода?

– Гадаю, тут буде достатньо зручно та не надто спекотно, – хлопець розстелив покривало на березі у затінку старого дерева, що мов затишний кокон, приховувало нас від яскравого пообіднього сонця. Все було прекрасно. Попереду – цілий вечір плавання у прохолодній воді, дуркування з Кирилом та розмови. Але щось мене напружувало. І на мій подив, це було геть не усвідомлення того, що мені доведеться скинути сукню. Мов щось мало трапитися. 

Поглянувши на хлопця, помітила його посмішку та посміхнулась у відповідь. Але за мить, він став якимось надто серйозним та дивився кудись повз мене, мов побачив якогось привида. І щойно я почула голос за спиною, зрозуміла про якого привида йде мова.

– Кі-ірюша-а, – розтягуючи голосні противним голоском, пропищав хтось за моєю спиною, саме тоді, коли я нарешті зібралася з силами, щоб знімати сукню та кидатися у воду, – Яка неочікуваність. А можна до тебе приєднатися? Бо ми тут гуляли з дівчатами, бачимо наче ти, – поряд зі мною пройшла, чи краще сказати – пропливла сама Афродіта з полотен ренесансу. Довге руде волосся, завите у великі локони, ідеальна фігура, досконалий прес, стрункі ноги і купальник з останньої колекції. Тут то я і зрозуміла, що мій однотонний купальник, блакитного кольору явно програє цій дамочці. Не те щоб я комплексувала, чи була товстою, ні. Я завжди була худенькою і без проблем могла одягати, що забажаю. Але тут явно перевага була не на моєму боці.

– Привіт, Каміл, – хлопець підійшов до мене, мов хотів закрити від неї. І саме це привернуло увагу рудої, яка скривилась, ніби побачила якогось хробака, а не людину.

– Ой, я не знала що в тебе є молодша сестра, – безсоромно розстеляючи своє покривало, поряд з нашим, дівчина поглянула на мене, як на болото під своїми довжелезними нігтями та вмостила пʼяту точку в тіні.

– Це – моя дівчина Марина. Маринко, – він обійняв мене та поглянув на дівчину, – Це моя знайома. Каміла, – було помітно, що Кирило почувався не дуже комфортно поряд з нею. Від легкості та спокою не залишилось й сліду. Тепер між нами трьома повисла незручна мовчанка. І лише її погляд, що фізично відчувався, викликав бажання заховатися кудись у кущі та ніколи не вилізати звідти.

– Ну яка знайома, Кірюш. Ми півтора місяця зустрічалися. Рекорд, можна сказати, для тебе, – з переможною посмішкою, дівчина підвелась з покривала та поглянула на воду. Мені ж плавати геть перехотілось. Здавалось би, що тут такого. Ну зустрічався він з кимось, що хлопцю в двадцять п'ять у монахи податися, чи що? Але той факт, що його минуле було так близько, мене дратував. І мов відчувши це, Каміла підморгнула хлопцю та пішла до води, кинувши наостанок лише, – Як у старі добрі – хто перший до іншого берега?

– Я пас, – крикнув їй Кирило та поглянув на мене, – Пробач. Я не думав, що так вийде.

– Та нічого, – я хотіла сказати, що його минуле мене геть не турбує, але не встигла. Буквально за кілька метрів від нас пролунав оглушливий писк і ми обоє обернулися до його джерела. Каміла стояла навшпиньках та, дивлячись на щось, верещала на увесь берег. Всі, хто нас оточував, дивилися на дівчину, але ніхто не поспішав їй на допомогу, наче та аура стерва не дозволяла комусь підійти на відстань, понад п'ятсот метрів. А в зоні ураження гіперзвуком були тільки ми вдвох. І лиш опустивши погляд, я помітила малесеньку, невинну жабку, що дивилась на дівчину не менш наляканим поглядом.