Рятівний Локон

    - Кастор! У нас знову антена відлетіла.
    - Це вже втретє за тиждень! Що б вона вже згоріла і ми могли це корито розвертати додому.
    Корито, про яке йшла мова вже довгий час знаходилось у нововідкритій, ще не названій туманності. Екіпаж займався дослідженням цієї зони. А оскільки туманність була надзвичайна не тільки гравітаційними аномаліями, а ще й дивовижним виглядом у стандартному спектрі, на борту дослідницької яхти “Палатея” знаходився модний в столичному секторі емохудожник Кастор Лассен.
    Вже багато місяців він летав на своєму крихітному шатлі по всій туманності, збираючи враження, колекціонуючи відчуття, щоб потім сформувати єдиний емоційний образ цього неймовірного дива далекого космосу. На відміну від абсолютної більшості газових скупчень, ця туманність була дуже плотною, в деяких місцях майже як атмосфера заселених планет. С тією лише відмінністю, що хімічний склад таких щільних ділянок був насичений інертними газами та вони були дуже протяжні, наче мазки пензлем, як пасмо волосся. Скоріш за все ніхто так ніколи і не знайшов цієї зони, якби не зірка в центрі туманності, що підсвічувала усю цю величезну хмару, створюючи небачене раніше людством казкове шоу. 
   Окрім того, що випромінювання фотосфери зірки SGH-41b-WD7/1337 висвічувало всю систему, наче земне небо, так ще й регулярні сонячні вітри змушували світитись рукави інертних газів, змішаних у різних пропорціях. 
    Коли Кастор вперше побачив туманність, він подумав, що це дуже схоже на те, наче десь високо в небі гігант-митець широкими мазками намалював хмари, які сяють усіма кольорами, перетікають у просторі, зіштовхуються одне з одним, об’єднуються, вільно з’являються та непередбачувано зникають. 
    В цілому Кастор Лассен вже завершив усі необхідні для створення шедевра роботи і тепер повністю присвячував час відпочинку та виконанню місій, що доручались за його основною спеціальністю. Звісно, він художник, але команда дослідницька, тому прийшлось взяти на себе корисне для команди навантаження. За ремісницькою освітою Кастор був інженером зв’язку і опікувався забезпеченням зв’язку між сузір’ям детекторів, розкиданих по всій хмарі туманності.
    Останній тиждень був пов’язаний з великою кількістю складнощів у роботі. Постійно виходили з ладу основні антени. Нажаль, не все можна полагодити віддалено.
    - Кастор, здається, що таки згоріло, - розчаровано заявив черговий, дивлячись на показники. - якщо ти не полагодиш, нам дійсно доведеться згортати дослідження та повертатись.
    - Зроблю все що зможу, та не гарантую. - Лассен, можливо й хотів би саботувати роботу та не лагодити антену, але це з’ясується і його ліцензію відкличуть. А це в свою чергу вплине на можливість першим описувати такі чудові об’єкти, як ця безіменна туманність.
    Все необхідне обладнання завжди знаходилось на шатлі, тому Кастор одразу вилетів та взяв курс на основний вузол зв’язку.
Швидкий огляд показав, що була пошкоджена одна з щогл ретранслятору, а це вимагало зовнішнього ремонту з виходом із шатла. 
    - От дідько. Що ж могло так її відірвати?.. - буркотів собі під ніс емохудожник, дивлячись на фактично відламану щоглу, яка трималась лише на кабелях. Швидко встрибнув в скафандр та вийшов у зовнішній простір. Маневруючи реактивним пристроєм навколо місця роботи він достатньо швидко виправив проблему, приваривши антену на місце. Можна було вже повертатись назад, але дивовижний світ навколо знову захопив Кастора. Він дивився на білого карлика, який викидав корональну масу. В його уяві це виглядало так, наче якась дивна красуня відкинула пасмо волосся з чола. Мить потому порив зіркового вітру запалив нову ділянку гравітаційних аномалій і образ остаточно склався у чарівне обличчя, навколо якого розвивались довгі пасма різнокольорового волосся. 
    - Ана. - Кастор дивився та не міг надивитись на цю неймовірну красу, яка дивним чином нагадала йому про близьку серцю дівчину, що надихнула на такий масштабний та цікавий проєкт у цій туманності. Скоріш за все, у них немає майбутнього, але Лассен вільний митець, і ніколи не розраховував на щось серйозніше за яскравий та швидкоплинний роман зі своїми музами. 
    - Увага, метеорна небезпека! Увага, метеорна небезпека! - несподівано пролунало в шоломі, та Кастор не звертав на це уваги, цілковито захоплений своїми спогадами та навколишнім пейзажем. Він віднайшов той необхідний акцент, що наповнить увесь емоційний образ глибинним змістом, що закарбує його роботу назавжди у пам’яті людства. Кастор Лассен неворушно висів у безодні, але його розум перебував на піку своїх можливостей, він творив закінчену картину яскравого щастя з кислим присмаком невідомості та розгубленності.
    Закінчивши з творінням, емохудожник почав розвертатись в бік свого корабля, але не побачив його на своєму місці. Секундне розгублення. Швидка перевірка наявних сповіщень. Чорт! Прокляття! Шатл вибухнув! 
    Схоже, захоплений своїми думками Кастор пропустив не тільки сповіщення про метеорну небезпеку, а й ураження транспорту швидколетючим камінням. Він настільки захопився, що відчуття тілом несподіваного прискорення від вибуху шатла сприйняв за мислене падіння у нескінченну красу перед очима. Та й оком на такому масштабі було неможливо помітити хоч якійсь власний рух.
    Швидко отямившись, Кастор віднайшов координати положення вузла зв’язку. Якщо повернутись на нього, то вийде перечекати всередині, поки прибуде рятувальна команда з яхти. Це займе не менше 8 годин, а на такий проміжок часу вже не вистачить повітря в скафандрі, щоб дозволити собі просто бовтатись у відкритому космосі. Швидкий розрахунок показав, що вузол зв’язку віддаляється з надто великою швидкістю. 
    - Так стоп. Але ж вузол жорстко зафіксований у просторі. Це я рухаюсь! Мене прискорило вибухом. - Лассен спробував сповільнитись за допомогою реактивного пристрою, але це виявилось марним. 
        Схоже, що Кастор потрапив у інтенсивну зону гравітаційної аномалії й тепер падає на неонове пасмо з постійним прискоренням. Ризику розбитись не було, через газову природу простору в аномалії, але ж кисень! Через 3 години вже не буде чим дихати. І його не встигнуть врятувати.
        Що ж. Не найгірше місце для фінальної подорожі. Він очистив накопичувач комп'ютера скафандра від зайвої інформації та залишившийся час витратив на створення опису свого останнього емоційного образу, що мав стати головним акцентом. Залишалось лише сподіватись на те, що збережені дані передадуть комусь з переліку талановитих емохудожниців, який Кастор додав також. 
    Кисню залишилось хвилин на 20. Лассен вже був у незабутньому середовищі аномалії, різнобарвному, чарівному. Чи то гіпоксія, чи то нестримна уява малювала загубленому астронавту образ, наче він занурюється у довге-довге волосся чарівної Ани, розчиняється у ньому.
3 хвилини… 1… Кисень скінчився. А що Кастор? Він вже далеко у своїх фантазіях і мріях. Він вже не у порожньому космосі. Літає собі серед локонів чарівної Ани, дивиться на зірку-обличчя, що посміхається йому, пропонує поцілувати. 
    - Зніми, зніми шолом мій любий Касторе, він мені заважає, я торкнусь губами твого чола. О, Касторе… Касторе… - лунав солодкий голос у засинаючій свідомості.
    - Кастор! Кастор Лассен! Скидай шолом ти в придатній атмосфері! - лунало з динаміків скафандра.
    - Що? Не розумію? - на залишках свідомості митець визирнув зі світу снів.
    - Це Хамманд - заволав рятувальник до Лассена. - Хмара в якій ти знаходишся має великий відсоток кисню у суміші з азотом! Ти зможеш ним дихати!
    Неслухняними руками Кастор відкинув забрало.
    - Слухай уважно! Ти будеш дихати закисом азоту. Він тебе приспить. Через 4 години ми будемо на місці й підберемо тебе. Прийми інфопакет, він зафіксує твоє поло…
        Кастор вже не слухав. Він спав.
    - Добре, Ана, цілуй. А я буду дихати в твоєму волоссі…