НА ГАЧКУ

                                                         НА ГАЧКУ

  Весна цього року прийшла рано. Сонечко пригрівало по-літньому, було навіть жарко. Поверхня озера прогрілася добре, і вся малеча шугонула на поверхню озера.

  Цього дня малесенькі рибки бавилися майже біля самого берега. Вода була там тепла, мов чай. Деякі сміливці навіть вискакували на декілька сантиметрів з води, щоб спіймати перший сонячний промінчик.

  Був серед мальків і Пискарик. Наглядав за малечею, щоб бодай ніхто не вліз у шкоду.

  Холодушки з Теплушкою не було, здавали останні екзамени перед канікулами. А далі літо. Свобода. Ігри. Цілих три місяці гульок та розваг.

  Мальки грали в квача. Пискарик якраз намагався наздогнати Краснопірку. Маленька швидка рибка з червоними плавниками пірнула і запливла в густі куширі. Пискарик плив повільно, заглядав під кожну стеблинку, зазирав під кожний корінь. Але Краснопірка як у воду канула. Хоча так воно і було, вона і була у воді.

  Пискарик навіть зголоднів, поки шукав хитру Краснопірку. Голосно забурчало в животику.

  Аж раптом, прямо перед очима Пискарика, повільно опускався червоний, жирненький черв’як. Він вертівся, звивався, немов йому шило в м’яке місце увіткнули. Хоча насправді так і було, тільки Пискарик про це не знав. Та й ніхто в озері не знав. Знала Теплушка, але її поруч не було.

  Черв’як припинив опускатися, але звиватися і викручуватися став ще дужче.

У Пискарика з’явилася підозра, що цей черв’ячок за щось зачепився і не може звільнитися.

  Якби тільки Пискарик знав, який він близький до істини, то він би не зробив тієї дурниці, що збирається зробити зараз. Оминув би цього підозрілого черв’ячка і поплив собі далі, шукати вередливу Краснопірку.

  Але ні, він це зробив. І з цього самого моменту розпочинається нова пригода Мандрівниці.

  Пискарик облизався, ковтнув слину, в животику знову забурчало, цього разу сильніше. Животик не дурний, його не обдуриш, він відчував поруч їжу і направляв Пискарика до неї. Пискарик кинувся на черв’яка, вхопив його міцно губами, ковтнув. І закричав! Щось сильно вкололо в верхню губу. Хмарка з прозорих бульбашок відділилася від рибки і поволі почала підійматися на поверхню.

  Пискарик відкрив рота, хотів відпустити черв’ячка. Але губа заболіла ще дужче. Його щось тримало. Тримало міцно, завдаючи йому нестерпного болю.

  Тоді нещасний Пискарик смикнувся в бік, намагаючись звільнитися. Не допомогло. Різка біль пронизала тіло рибки.

  Тоді Пискарик рвонувся вниз, на дно озера. Але те, що тримало Пискарика за губу, не відпускало його, тримало міцно, завдаючи рибці нестерпного болю. А потім, потім воно смикнуло рибку вгору. Від болю потемніло в очах, Пискарик ледь не втратив свідомість. Щось швидко тягло Пискарика на поверхню озера.

  Пискарик кричав, благав про допомогу.

  Краснопірка побачила, як щось потягло Пискарика на поверхню. Але не могла зрозуміти, що, хто, яка сила це робить. Вона чула його болісні волання про допомогу. Тому не роздумуючи, кинулася навздогін, догнала Пискарика і схопила його за хвоста. Потягла вниз, на дно.

  Пискарик від болю заволав ще дужче.

  Краснопірка не змогла зупинити товариша, навпаки, її також потягло вгору.

  І ось вони разом з Пискариком вилетіли з води. Краснопірка відпустила хвоста нещасного Пискарика і почала падати назад у воду. Падаючи, вона встигла розгледіти на березі озера дві дивні істоти. Таких вона не бачила ніколи. Це були чужинці.

  Пискарик безпорадно тріпотів у повітрі, Краснопірка безсило проводжала його поглядом. Товариш вигинався у повітрі, борсався, смикався, намагаючись звільнитися від того, що його тримало, і продовжував летіти в бік дивних істот.

  Чотирилапі, на двох товстих, міцних, довгих лапах вони ходили. Одна з істот мов навіжена бігала по берегу, тримала в коротших, тонших лапах довгий, тонкий, рівний як струнка очеретина дрючок. До цього дрючка була прив’язана довга, тонка, прозора мотузочка, на кінці якої і теліпався переляканий Пискарик.

  У цих істот була якась дивна, різнокольорова шкіра і густа шерсть на голові. Тільки на голові. Така, як у їхньої рудої Лисиці. Тільки у Лисиці руда, а у цих — в одного чорна, в іншого світла.

  Дивна істота вхопила Пискарика своєю лапою і потягла до себе. Відчепила його від мотузки. Піднесла до свого обличчя. Сміючись, щось сказала іншій істоті, що сиділа поруч і трималася за такий же дрючок. Потім істота витягла з води якусь плетену сітку і вкинула туди Пискарика. Сітку опустила назад у воду.

  Краснопірка кинулася до берега. Підпливла до сітки. У сітці знаходилося ще з десяток риб, деяких вона знала. Там був і Пискарик.

  Краснопірка смикнула сітку, намагаючись визволити товариша і рибок, які потрапили в біду. Не вийшло. Сітка виявилася занадто міцною. Смикнула сильніше. Сітка не піддавалася.

- Пливи до Холодушки, - прохрипів Пискарик.

  З пораненої губи текла кров.

- Що їй сказати? 

- Скажи, що до нас прийшли люди. Нехай рятує мешканців озера. Знаходитись в озері тепер небезпечно. Тільки Холодушка знає, що нам далі робити. Пливи. Пливи швидко.

- Люди! - тільки й змогла перелякано прошепотіти Краснопірка і кинулася на пошуки Холодушки.

                                     КОЛИ ВОРОГ СТАЄ ДРУГОМ

- Люди?! - не повірила Холодушка. - Звідки вони тут?

- Так сказав Пискарик, - відповіла, важко дихаючи, Краснопірка, адже летіла до Холодушки мов навіжена. А та не вірить. Перепитує. Ох ці жабки! Тут потрібно діяти швидко, рятувати Пискарика, а вона, ех! - Навіщо ці зайві запитання?! - злилася Краснопірка. - Пискарика потрібно визволяти, поки не пізно.