Розділ номер шість

Свідомість потихеньку поверталася до мене. Не розплющуючи очей, я спробувала зрозуміти, де перебуваю. Останнє, що пам'ятала, — це сяючі очі вампіра. Спробувала поворухнути рукою, але та не слухалася. Руки затекли й були прив'язані. Спробувала поворухнути ногою — та сама історія. І тут на мене накотила паніка.

Я засмикалася, намагаючись звільнитися. Розплющила очі й нічогісінько не побачила. Навколо мене була темрява непроглядна.

— Допоможіть, хоч хто-небудь! — закричала я.

От що за невезіння — як хуліганів від мене відлякати, то магоквітка на місці. А як дівчину з реальної біди виручити — то пробач, люба, я зайнятий, повернуся не скоро.

— Прийшла до тями, — над вухом пролунав улесливий голос.

 І мені тут-таки захотілося знову в рятівне безпам'ятство. Голос підозріло нагадував голос вампіра з місячного клану. Спалахнув магічний вогник і справді — поруч зі мною перебував цей самий кровопивця. Захотілося в туалет, пити й упасти в непритомність.

Якийсь час вампір роздивлявся мене, розіп'яту, як метелик на шпильках. Дякую хоч прив'язали, а не наколювали. Поки він розглядав мене, я витріщалася на нього. Вампір був високий, худий, блідий. На мармуровому обличчі виділялися криваво-червоні губи. Гладке чорне волосся було зачесане назад. На ньому був якийсь безформний плащ із капюшоном, який приховував увесь інший одяг. Коротше, побачене мені не сподобалося.

Вампір уважно вивчав мої емоції. Потім посміхнувся, показавши значні ікла. У туалет захотілося сильніше. І від страху я почала верзти явну нісенітницю.

— Здрастуйте, — затарахтіла я. — Як я рада, що ви прийшли. Рятуйте мене!

— Емм, — спантеличився вампір, — та я, власне...

Але я торохтіла далі.

— А ви граф чи принц? Хотілося б, щоб принц, але й граф теж непогано, та принц краще. А жити ми де будемо? Сподіваюся, в замку? А ваші родичі не проти будуть? Хоча про що це я, ви ж мене врятували й тепер просто зобов'язані одружитися!

— Тииихо! — гримнув кровопивця, і я перелякано зупинила своє мовленнєве нетримання.

— Який граф? Який принц, до чого тут — жити де будемо?

 — Ну як до чого? — я знову посіпала своїми прив'язаними кінцівками. — Та розв'язуйте ж мене нарешті.

— Не буду, — вампір відступив від мене.

 — Що означає не буду?! — мене вже понесло. Все одно пропадати, так хоч познущаюся. — Що означає «не буду», ну вже ні, раз примчали мене рятувати, то рятуйте й обов'язково потім весілля! Я, правда, ще з фасоном сукні не визначилася. Але ми ж з'їздимо в столицю за нею, правда?

Із блідо-мармурового вампір став буряковим.

— Не буду я тебе рятувати, я взагалі-то тебе викрадав!

— Та невже? — я округлила очі. — Так а викрали мене з метою одружитися?

— З якого дива? У мене інша мета була, але ще трохи — і я її зміню.

 — На бажання одружитися зі мною?

— На бажання випити тебе, — мстиво оскалився вампір. — Якщо ти не закриєш пельку.

І тут із темряви метнулася величезна чорна тінь, яка на поверку виявилася величезною пантерою. Вона обрушилася на вампіра, який не очікував такого підступу. Вони покотилися по підлозі. Від несподіванки я верескнула. Те, що вампірюгу тріпають, як старе ганчір'я, — це мене влаштовувало, але те, що я не можу нікуди зрушити через свою прив'язаність, — це неабияк засмучувало.

А тим часом вампір отямився, і зав'язалася справжня битва. Пантера була величезною і сильною, але вампір мав блискавичну швидкість і, трансформувавшись у бойовий варіант (усе життя пам'ятатиму це страховисько), тепер завдавав відчутних ран пантері. Вони качалися по підлозі, збиваючи якісь меблі й перекидаючи все на своєму шляху. У якийсь момент пантера прикусила шию вампіру, і він обм'як.

Величезна кішка метнулася до мене. Я завмерла, не знаючи, чого чекати. Помах величезної лапи — і мотузки, що утримували мене, перерізані кігтями, які більше нагадували кинджали. Я знову верескнула й відкотилася подалі, звалившись з якогось постаменту на підлогу. Спробувала схопитися, але ноги мене погано слухалися. Пантера метнулася до мене і якось так викрутилася, що за мить я вже сиділа в неї на спині, осідлавши як коня. — Тримайся за шию, — пронеслося у мене в голові, і пантера стрибнула у портал, що відкрився.

Після виходу з порталу мене нудило й паморочилося в голові. Я не одразу зрозуміла, що ми в моєму будиночку. Я сповзла зі спини пантери й умостилася просто на підлозі. Величезна кішка невиразно муркнула, і стіни мого тимчасового житла раптом заіскрилися.

Сидячи на підлозі й часто дихаючи відкритим ротом, я переводила ошелешений погляд зі стін на пантеру. Аж раптом кішка важко на мене поглянула й уткнулася мордою в підлогу. З-під величезної туші почала витікати бура рідина, підозріло схожа на кров.

— Гей, ти чого? Тут я потерпіла сторона! Я на чотирьох затараканила в бік пантери. Спробувала перевернути, але туша була занадто важкою для мене.

— Гей, кицю, ну давай, допоможи мені, перевернись. Я тебе не можу сама підняти. Пантера прочинила очі й із зусиллям перевернулася на спину.

Я схопилася, перемагаючи тремтіння в ногах, і кинулася вмикати світло. Коли освітлення стало достатньо, повернулася до пантери. На лівому боці зяяла рана. Схоже, вампір дістав мою рятівницю кігтями. Рана мала рвані краї й рясно кровоточила.