Розділ номер о-п'ять

Перед дверима бібліотеки я стояла за п'ять хвилин до закінчення обідньої перерви. Арман визирнув на звук дверного дзвіночка й задоволено кивнув.

— Олександро, ви пунктуальні. Це додає плюс до вашої карми.

І, пройшовши повз мене, яка застигла від такої заяви, додав:

— Сьогодні неприйомний день, тож можете спокійно зачинитися зсередини й продовжити свою нелегку роботу. Я повернуся до шостої. І вийшов.

Я простояла ще з хвилину, потім і справді зачинила двері на замок і пройшла до свого робочого місця. Краєм ока помітила, що двері до кабінету Армана відчинені. Ні, серйозно? Він справді думає, що я ось так просто вломлюся до його кабінету за його відсутності? Да-а, Сашко, невисокої про тебе думки цей древній вампірюга.

Закинувши на спинку стільця рюкзачок, я продовжила свої вишукування. Робота рутинна, але мені все ж потрібна. Години за дві натрапила на брошуру, присвячену місячному клану вампірів. Щоправда, вона була однією з напівзабутих мов, але при сучасній техніці це не проблема. Виписала собі на клаптик паперу, де вона лежить, — запитаю в Армана, чи можна її прочитати.

Потім мені подумалося, що аж надто явний інтерес до вампірів, та ще й до місячного клану, може викликати нездорове зацікавлення того ж таки Армана. Тому, працюючи з каталогом, я вибирала книги цією ж мовою. Вийшло, що до брошури додалася книга про класифікацію відьом та про перевертнів. Ну, тепер уже можна буде сказати, що я вивчаю мову. Усе-таки в відділі рідкісних книг працюю. Нам, звісно, ази викладали, але з мовами у мене якось по життю не дуже склалося. Тому рівень у мене був як у першокласника в мовній школі.

Потягнулася за черговою шухлядкою з каталогу, а коли обернулася — закричала й випустила цю саму шухлядку з рук. Поруч зі столом стояв Арман.

— Ви мене дуже налякали, я не чула, як відчинилися двері, — виправдовуючись, пролепетала я.

— А я їх і не відчиняв. Знаєте, іноді потрібно тренувати всі свої навички. Ось сьогодні переміщався. Ефектно вийшло, чи не так? І вампірюга попрямував до свого кабінету.

А я, зітхнувши й угамувавши тремтіння в руках, опустилася на коліна, щоб зібрати розсипані по підлозі картки. Підійшовши до свого кабінету, Арман підкинув брови, хмикнув, але більше не зронив ні слова й зайшов усередину, щільно зачинивши за собою двері.

Решту часу я проколупалася з каталогом, попутно знайшовши ще одну книгу для прикриття. Хвилин за десять до закінчення робочого часу вампір знову намалювався в моєму закутку. Я підняла голову й усміхнулася старому паразиту, подумки бажаючи йому провалитися... ну, куди там зазвичай можуть провалитися вампіри.

Арман окинув поглядом поле моєї діяльності й вихопив листочок із виписаними книгами. Пробігся очима по списку. — І чим викликаний інтерес до такого невпорядкованого списку? Ці фоліанти не є великою рідкістю.

— І все ж їх об'єднує одна незаперечна перевага, яка мені дуже цікава, — мстиво посміхнулася я.

— І яка ж? — вампір явно зацікавився. — Мова, якою вони видані. Я вивчаю її, а у вашій філії мені пощастило — я одразу знайшла кілька книг цією напівзабутою мовою. Якщо ви не проти, я хотіла б почитати їх для тренування. Звісно, я робитиму це виключно в обідню перерву.

Вампір укотре хмикнув і запевнив мене, що він не проти, тим паче в обідню перерву.

— Але, Олександро, а ви не підірвете здоров'я, залишаючись без обіду? Ви й так маленька та тендітна.

— Ну що ви, Армане, я звикла в обідню перерву перехоплювати філіжанку кави та бутерброд. Тож жодної шкоди моєму здоров'ю не буде, — люб'язність із мене так і сочилася.

Прибравши своє робоче місце, я пішла додому. Вечірня прохолода опустилася на місто. Несквапливі перехожі, розмірений, устояний життєвий уклад. Усі одне одного знають. Я теж не поспішаючи йшла в бік дому. Зустрічні місцеві з цікавістю роздивлялися мене, але запитань ніхто не ставив.

Зайшовши в дім, я перевдяглася в домашній костюм, навстіж відчинила вікна, щоб провітрити, і вирушила на кухню готувати вечерю. Якщо минулої ночі та в робочий час мені було ніколи роздумувати над тим, що зі мною сталося, то зараз усі думки крутилися навколо Шайбі. Дуже дивно, на мій людський погляд, і нахабно він поводився. Хто він і звідки? Чому знає про мою проблему? Що змусило його взяти мене не тільки під охорону, а й зробити своєю коханкою? Ні, мені було приємно, і в ситуації, що склалася, у мене є шанс пізнати плюси плотських стосунків, поки вампіри з місячного клану не виявили до мене свій інтерес відкрито. Але мені зовсім не так уявлялися любовні взаємини. Не з безликою тінню.

Заваривши собі філіжанку кави, я стояла біля відчиненого вікна, милуючись зоряним небом і місячною ніччю, і трохи не вдавилася черговим ковтком — на тлі місяця, просто в повітрі, ніби по зручних сходах, спускався вампір. Те, що це був вампір, не викликало жодних сумнівів. Причому саме так я вже бачила, як сходить на тлі місяця інший інакший.

Впустивши чашку, я прожогом кинулася зачиняти вікна, після чого по стіночці сповзла на підлогу й, підібгавши коліна, намагалася вгамувати серцебиття. Скільки просиділа на підлозі — не знаю, але коли піднялася й висунула ніс над підвіконням, то вдруге завмерла перед вікном, а потім узагалі уткнулася носом у скло. На тлі місяця тепер кружляли дві фігури. І це кружляння явно не було дружнім. Складалося враження, що друга, масивніша постать, намагається прогнати любителя повітряних сходинок.