Розділ номер два

— Тож ви стверджуєте, що за вами стежать? — голос власника прямо-таки виливáвся іронією та недовірою.

Я поплескала очима, зображуючи готовність відповідати на всі запитання ствердно.

Мене привели до самого власника. «О щастя!» — вирішила я. Але, як завжди, помилилася. Судячи з примружених очей пана Адато, він чудово розгледів сьогодні в кафе і мене, і мою відвислу челюсть, і навіть ту калюжку, яку я накапала слиною.

— Я не стверджую, мені здається! — відступати було вже нікуди, хоча я сама себе загнала в ситуацію під назвою «і куди ти, дурепо, прешся?».

Перевертень покрутив мій опитувальник у руках.

— Ви думаєте, що можете становити для когось інтерес?

От же ж гад який! Можна подумати, якщо я людина, то нікого не зацікавлю. Але відповіла я зовсім не те, що думала:

— Ні, що ви, ось саме тому я й звернулася до вашої компанії. Ну хто може за мною стежити? А от відчуття стеження у мене присутнє.

— А чому ви звернулися саме до нашої фірми?

«Тому що, любий, я на тебе посперечалася!»

— Ну, ваша фірма знаходиться поруч із моєю роботою, — перевертень звірився з опитувальником і ствердно кивнув. — І подруги сьогодні, ну, коли ми були в кафе, вказали на вас як на господаря.

Отримай блоху, Барбоско. Сподіваюся, брешу правдоподібно.

— Олександро, для уникнення непорозумінь я хотів би звернути вашу увагу на наші розцінки.

Я зацікавлено подивилася на цього сноба. От дався він мені! Хоча з іншого боку, подруги вже дістали кпинами про моє чернецтво та целібат. А тут такий розкішний екземпляр. Вирішено, я не відступлюся.

Перевертень написав на папірці суму і підсунув листок до мене.

Да-а-а, всі відкладені на відпочинок та шопінг гроші падуть у нерівній боротьбі з моїми матримоніальними амбіціями.

Я підняла на перевертня очі й кивнула:

— Сподіваюся, пане Адато, що вам вдасться розвіяти мої сумніви. Хоча я навіть не знаю, що краще — прославитися параноїком чи справді становити для когось інтерес.

Перевертень, усе ще не приховуючи іронії, поклав переді мною бланк стандартного договору, в якому прописали, що його фірма зобов'язується з'ясувати, хто за мною стежить. А я зі свого боку зобов'язуюсь оплатити фірмі всі витрати.

Згнітивши серце і подумки обливаючись слізьми через марнотратство, я підмахнула договір. Адато підписав зі свого боку і скріпив магічно. Печатки спалахнули, і мені протягнули мій примірник.

Натиснувши на переговорний пристрій, Адато наказав викликати якогось Калеба.

А це ще хто? Я взагалі-то на Адато розраховувала. І тут до мене із запізненням дійшло, що господар фірми сам не займатиметься такими дрібницями. Трішки не стукнула себе по лобі важким прес-пап'є, яке з якоїсь радості красувалося на столі. Від самогубства на ґрунті глибокого розчарування у власних розумових здібностях мене врятували звичайні двері в кабінет, які відчинилися, впускаючи, судячи з усього, того самого Калеба.

Я розвернулася до дверей.

У дверному отворі стояв високий темношкірий чоловік із, напрочуд, європейськими рисами обличчя. Тільки трохи припухлі губи вибивалися з цього образу. На темному обличчі виділялися яскраво-зелені очі. Його можна було б назвати красивим, якби не шрам, який перетинав обличчя по діагоналі, надаючи йому звірячого виразу. Одягнений був у білі джинси та футболку, що ще більше підкреслювало колір шкіри. Волосся було дуже коротко підстрижене, я б сказала — збрите. Так виглядають наші мулати. Але тут чоловік зробив плавний крок, і я зрозуміла, що переді мною теж перевертень. Тільки вони примудрялися рухатися так граціозно, наче танцюючи.

— Проходь, Калебе, — і Адато привітально махнув йому рукою.

Чоловіки в кабінеті відрізнялися один від одного як день і ніч. Хоча спільне у них було — високі, потужні, з добре розвиненою мускулатурою і звичками хижаків.

Калеб пройшов у кабінет і опустився на вільне крісло поруч зі мною. — Ось, подивися, це наша нова клієнтка — Олександра Бистрова. Їй здається, що за нею хтось стежить.

Калеб побіжно пробігся очима по опитувальнику і вивчаюче вставився на мене. Я про всяк випадок йому посміхнулася.

— Відомості про роботу та проживання, вказані в опитувальнику, правильні? — голос новоприбулого звучав глухо.

Я кивнула.

— Добре, я займуся вашою проблемою. Ви можете продовжувати жити своїм звичайним життям.

Після чого, прихопивши аркуші, він устав і вийшов.

Я остовпіла.

— А що, хіба зі мною не будуть перебувати постійно поруч? — запитала в крайньому подиві.

— Ні, звісно, ви ж не охорону найняли. Ви найняли нас перевірити ваші підозри, — і мені кивнули на договір.

А щоб мене! Ну добре, пливтимемо за течією.

— І що мені тепер робити? — поплескала віями.

— Повертайтеся до свого повсякденного життя, — і перевертень уткнувся в папери, усім своїм виглядом показуючи, що мене він не затримує.