Розділ номер раз

У всіх світах будильники вранці дзвонять однаково паскудно. Мій від решти представників ранкових катів нічим не відрізнявся.

Хлопнувши по ньому з усією своєю пролетарською ненавистю, я неохоче піднялася з ліжка. Я по життю, мабуть, сова. Вночі не вкладеш, вранці не піднімеш. Але я знаю секрет, як будь-який, навіть найпаскудніший ранок, розфарбувати яскравими барвами. Я не жадібна, я ним поділюся.

Почніть свій день з кави! Не поспішаючи відкрийте банку, вдихніть божественний аромат зерен, змеліть, засипте ложку в чашку, потім додайте ще, «на око»… Залийте окропом, дрібку цукру і червоного перцю, чекаємо п'ять хвилин, і, підійшовши до вікна, або якщо пощастило і є балкон, то вийдіть на нього. Зробіть ковток і подивіться на цей божевільний світ. Замружтеся, зробіть ще ковток і покажіть світу язика.

Мені пощастило, у мене був балкон, а також однокімнатна квартирка, і погода цього ранку стояла гарна. Квартирка, правда, була зовсім крихітною і практично на відшибі величезного мегаполіса, але вона була своя.

Загалом, ковтнула кави, замружила очі, отримала незрівнянне задоволення і навіть встигла показати світу язика, як він тут же показав мені його у відповідь у вигляді термінового листа, що прилетів маго-поштою і зухвало гепнувся поверх кавової чашки, розхлюпавши напій. Та щоб тебе!

Ні, ну що за гидкий світ. Старі казали, що ще сто років тому на землі абсолютно не було магії. Зовсім-зовсім. Ну, ні крапельки. Світ був техногенним, просунутим і до одуру матеріальним. Але потім щось пішло не так, щось десь бабахнуло, техногенність показала людям велику дулю і практично відправила їх якщо не в первіснообщинний, то вже точно в устрій, близький до феодального. Але разом з тим, «великий бабах» відкрив якусь просторову діру, і в наш світ ринули інші. І те, що раніше було в казках, тепер жило пліч-о-пліч з людьми. Спочатку вони вогнем-мечем-кігтями-іклами та магією утверджувалися на наших територіях, але все колись закінчується, і тепер усі співіснували порівняно дружно на одній маленькій планеті. Ні, расова неприязнь нікуди остаточно не ділася, але офіційно всі дотримувалися казкової толерантності. Першими до нас прийшли перевертні — вони, в принципі, першопрохідці всюди, ну і, крім усього іншого, їм було легше спочатку приховувати свою сутність. За ними прийшли гноми, орки, ельфи та дріади — ці, відтяпавши собі по шматку територій, спокійно будували свої держави. Потім прийшли вампіри. Ці, звісно, жах той ще, але спільними зусиллями їх приборкали, і якщо без попиту на їхні території не лізти, то з ними можна було цілком уживатися. Останніми прийшли дракони та демони. Але ці трималися осторонь, позаймали гірські райони і нікого до себе не пускали. Але були й спільні території, на яких уживалися представники всіх рас. В одному з таких мегаполісів я й жила. Люди в усій цій мішанині виявилися найслабшими. Ми не володіли магією. Тривалість життя була меншою, ніж у решти. Єдина наша цінність, за великим рахунком, — це наші наукові знання. Я народилася вже у змішаному світі й іншого не знала. Магія була звичною, а вид орка лякав тільки в тому випадку, якщо він був нетверезий і шукав пригод.

З підозрою вставилася на листа. Так і є — з роботи. Начальство попереджала, що до нас їде ревізор. Ну, в сенсі, перевірка. Я працюю в центральній бібліотеці, у відділі рідкісних книг. І в нас не минає й двох місяців, як з'являється хтось із «високих» — де-юре з метою перевірки, де-факто у пошуках якогось особливо рідкісного манускрипту.

Важко зітхнувши, зрозуміла, що доведеться добиратися на таксі. Я так з цими перевірками розорюся. Зазвичай у мене шлях займає півтори години, і встаю я вранці з розрахунком саме на цей час, але раз перевірка, то з'явитися потрібно раніше. Ні, треба натякнути на надбавку до зарплати, або хоча б на премію.

Швидко допивши залишки кави та витерши розлиту калюжку, рвонула в душ. Потім викликала таксі й швиденько привела себе до ладу.

Так, я не представилася — мене звуть Саша. Вірніше, Олександра Бистрова. Мені двадцять три роки, незаміжня, не притягувалася і далі за текстом. Живу на змішаній території, де залишилася після закінчення бібліотечного факультету тутешньої академії. Батьки, слава Богу, живі, але живуть далеко — на людських територіях. Я ж залишилася тут у надії побудувати кар'єру, ну або вийти вдало заміж. Правда, поки ні того, ні іншого не вийшло. Зросту в мені аж цілих півтора метра — ну, я іронізую, ви зрозуміли; навіть для людей я маленька. Зате пощастило з фігурою. Така собі статуетка. Маленька і витончена. Вінчає цю витонченість голова із задерикуватими зеленими очима, розсипом ластовиння і копою темно-коричневих кучерів, які я за можливістю рівненько підстригаю. Але все одно, як би я не вкладала — мої кучері непокірно стирчать на всі боки. Швидко натягнувши сірі штани та білосніжну блузу з коротким рукавом, взула звичайні чорні балетки, прихопила стильний рюкзачок з милими жіночому серцю речами, а також документами та перепустками. Оце без документів у нас нікуди. Ще раз глянула в дзеркало і вискочила з дому до таксі, що під'їхало.

За кермом машини сидів орк. Побіжно глянувши на мене, поцікавився, чому без батьків. Довелося сунути йому під ніс паспорт. Орк подивувався, як така «махонька» не боїться жити в такому районі, і ми нарешті поїхали в бік моєї роботи.

Віддавши свої крівні за карету, влетіла в будівлю бібліотеки.

Будівля старої споруди, їй років триста, напевно. І весь час тут знаходилася бібліотека. Її потім підсилили магічно і розширили сховища. Але загалом сама будівля створювала враження вічності та непохитності.