300-ті точки

Тож перший виїзд. Тепер щей Воркута 300. Чекаємо на поповняшок. Тренування та інший військовий побут. Разом з новоприбувшими отримали бумпалку Кар Густав. 84 калібр міліметрів. Майже десять сантиметрів в діаметрі. Оце так пушка. Нормально, освоїв. Тепер я старший, треба знати і навчати. Як швидко все змінюється. Треба ще купу речей в голові тримати.
Поїхали на виїзд!
Не доїхали. Переночували в рандомній посадці. Повернулись на базу. І наступного дня одразу на виїзд. Ото така секретність.
На підході командир зібрав інших командирів.
Оця ваша військова картографія. Позиції 300, 301, 302. Будемо їх тримати.
Погрузились і вперед.
Машини так гнали, що на черговій колдобині в метр, я вилетів з машини. Але втримався та приземлився прям на коліна. Біль, пекельна. Оце ми приїдемо.
Машини зупинились за переправою. Три трьохсотих. Чудово. Це буде цікавий вихід.
Рушили далі, вивантажились під обстрілом мін. Машини рушили до сховку. Ми залишились переносити речі. Я зі своїми колінами, і свій рюкзак не донесу. Срака. 
По полю каталанської машина з Тайсоном, він на кожній зупинці запускав 82 міну з РПГ. Машина рухалась і в це місце прилітала міна. Ну чисто Голлівуд.
Скинув рюкзак та пройшовся посадкою, вийшов до союзників.
— Бажаю здоровля. Ми с привітом до вас.
Дізнався ситуацію. Та повернувся до Колі-Юри. Допоміг, переносив що міг.
— На трьохсотій позиції ворог. Треба штрурманути.
Окей. І ми пішли посадкою. Я, Коля-Юра, Купон, Матєматік, Тайсон, та Карл Густав (носій однойменного прибору).
— Постріл! — кричить Тайсон.
Та карандаш відлітає до росіян.
Вони стріляють у відповідь, кулі прилітають в дерева, падають під ноги.
Я з посмішкою подивився на Купона
— Пригнись.
— Бачу, тут смерть літає.
Так ми просувались далі. Росіяни потікали, лише брошені позиції. Перебігли до наступної посадки. По двоє. Перші Коля-Юра і Тайсон.
Я одразу підбіг до Колі-Юри.
— Танчік! — викрикнув він.
Я припав до землі і одразу вибух. Поруч крики. Я перевірив себе. Цілий.
У Колі-Юри поранення. Я оглянув його, рука. Перевернув, дістав турнікет. Наложив його.
— Спина, — просидів він.
Перевернув, засунув руку, спина ціла. А бронік, керамічний, розігнуло. Уламок пройшов на руба.
— Ціла спина, це тебе плитою вдарило.
На обличчі кров, витер. Брова розсічена.  Перемотав бинтом, щоб кров не текла в око.
— Постріли! Постріли!
Кричав Тайсон. Я повернувся, Матєматік без рук лежав, не рухався. Я зняв з нього сумку з пострілами та передав Тайсону. Перевірив пульс. 200.
Оглянув інших. Карл Густав, я до нього, повзком.
Жопа порізана осколками, спина дрібними, не серйозно. Пробило бронік.
Перевірив турнікети, підтягнув ще. Ноги отримали більше, страшне.
— Будеш жити. Тримайся.
Оглянув місце, поруч лежала труба та калаш. Приклад розірвало.
— Яж казав, забіг і лягай.
— Не встиг.
Зайняли позицію, розтягнулись посадкою. Оце і є 300-та точка.
Ввечері евакуювали поранених, ходячи самі вийшли ще раніше. Після ночівлі, рушили далі. Тут був, ще один з колінами як я. Просувались до позицій росіян, під постійним обстрілом мін.
Провели розвідку, зрозуміли що сил недостатньо. У сусідніх підрозділів справи йшли гірше, і об'єднаний штурм по трьох позиціях неможливий. А якщо ми попремось самі, то отримаємо вогонь з трьох позицій. Тож відкотились назад. І переночували, пішов дощ. Чудово. Зранку по нам прилетіло три сапога. І було вирішено повернутись на попередні позиції.
Це був перший СПГ прстріл що прилетів по мені. Вони промахнулись на пів метра. Я впав в окоп та не рухався.
— Марсік, ти живий.
— Норм. Відпочиваю.
— Бачив як бахнуло?
— Ефектно.
Вийшов Капелан.
— О прівєт!
— Капелан, уйди звідти. Щойно самого прилетів. І ти на траєкторію вийшов.
— Та ладно.
Рушив далі. Я виліз і пошвидше відійшов від цього місця. Зібрав речі, та рушив. Іду, вибухи. Нормально. Бачу лежать воєнні під кущем.
— Шо ви тут робите?
— Обстріл. Лягай.
Я стою. Який, такий, обстріл? Покрутив головою, подивився в небо.
Там вибухали касетні міни.
— А. Ви про це? Пішли, це чухня.
Прислухався, за жуждвнням касет.
— Увага! Лягай.
Бух. Бух. Бух. Бух...
— Тепер йдемо далі.
Прикомандировані вогнеметники побігли далі. Я пошкандибав за ними. Ніс багато. Труба, рюкзак Колі-Юри, емка.
Ми спалили росіянам танк. Наш сапог промахнувся, зато джавелін влучив в ціль.
Я повернувся за злосчасну 300-ту точку, там був Купон. Він саме збирався на евакуацію, ще вчора отримав поранення, і нарешті його вмовили уходити. Я посидів з ним, і зайняв його окоп.
Не сильно ходячій, коліна болять, не можу спати. Болять постійно.
Я не міг на дальні походи. Коліна розпухли, не міг присісти. Притуляв до холодного окопу, щоб зменшити біль.
Їли добре. Сухпаї такі смачні. Це ще пирятинські. Обмежена партія. Таких більше немає. Сухарі їв з джемом та медом. Сусідній окоп належав Капелану. Він щоденно читав псалтир. Далі ще троє. Чергували по двоє. По дві години. Один сектор та інший.
Попросив Ігора, щоб прихватив мій рюкзак. Він з Орлом часто проходив повз. Я не сидів увесь час в окопі, ходив по інших позиціях, але з передишками. Коліна довго не тримають.
Одного для почалась танкова битва. Прям навпроти мого окопу.
Постріли, вибухи. І я глухий тримаюсь за окоп, бо він рухається. І тут по шолому щось прилетіло. Гуп!
До ніг впала велика частинка носовика від танкового снаряду.
Прикольно. Шолом врятував, безпека — головне.
Після бою, по нашій позиції летіло все. Але в першу чергу — міни.
А я хочу до туалету. Тільки вібіжу, свистить. І я знову в окопі.
"Використовуй пляшку", отримав пораду від сусідів. Вийшов літр. Довго терпів.
Тепер інша біда. Хочу чаю.
Між обстрілами проскочів до окопу Капелана.
— Хочу чаю. Мені погано. Все пливе.
Капелан саме нагрів окропу. Я втопив пакетик.
Обстріл триває. В окоп сипляться гілки та земля.
Попиваю чайок.
Бабах!
Щось сильно вдарило в спину. Запустив руку, перевірив. Грудка, крові нема.
Пів стакана (обрізана пляшка) була херсонська земля.
— Посидь тут.
І я заснув. Мене розбудили, коли Обстріл закінчився.
— Там в посадці люди. То нащі. Вони підуть вночі, ремонтувати БМП.
— Ок. 
Перебрався до себе. Вже краще самопочуття.
Зранку рев машини. Десь четверта година. Їде відремонтоване БМП.
Чудеса. Тиша така, і лише рев машини. Вона проїхала повз, ми передали по рації. Ні обстрілів. Така красота.
За день до ротації нас обстріляли з САУ. 
Ще один Матєматік. 300. Досягли до нашої позиції. І я допомагав його нести. Несли серед посадку, через чагарники. Вночі. Він ще говорив. Калина вів постійну перекличку з ним. Донесли до місця евакуації. Де вже доїзжала машина. Я відійшов та впав на землю. Поруч опустився ще один.
— Покурити є?
— Немає. 
— Мені дихати важко.
— Зараз всім важко.
Матєматік 200. Він вже доходив. Уламки порізали пахові артерії. Турнікети відстрочили смерть. 
Ми рушили по своїх позиціях.
— Простіть пацани. Я не можу.
Говорив Шеф.
— Ти зробив, що міг.
Вдень нас заміняли. Я переносив речі з усіх позицій.
На евакуацію йшов без рюкзаку. З такими колінами, я-б не дійшов.
На місці дислокації задовбував медслужбу своїми колінами. Вони вже не були такими розпухлими. Я вже не носив броню. Все-ж вибив дозвіл на лікування. Та поїхав.
В Києві зустрівся з Кольой-Юрой. Місяць намагався отримати лікування, тиждень лікувався. Якась проблема з мініском. Як стало краще, вже міг присідати. Почав проходити ВЛК. Мені зателефонували, загинув батько. Отримав відпустку, щоб поховати. Поїхав в Харків.
Той таке. ВЛК на "придатний" можна отримати поза чергою. Просто дістаєш робітників, вони візьмуть обхідний лис та повернуть з підписами. І після ночівлі в частині, поїхав назад.
А там Херсон звільнено! А мене записали на навчання сержантів.