Білогорівка Херсон.

Командир відділення на мене образився, бо не керований, лінивий і не взяв на бойову, залишив навідником браунінга, до машини, яка лишалась зібрати табір. Ну і ок. Я не засмутився. Все зібрав, завантажив, а на ранок поїхали в інше місце постійної дислокації.
Це срака. Там мені нарізали купу справ, але я хотів спати і пішов у ліс. Виспався і взявся до справ. Допоміг тут, допоміг там. Поїв, поставив намет і спатки. Бо вже вечір.
Отруєння, всю ніч ригав. Поки медики не дали панкреатин. Похворав ще пару днів. А коли одужав, поїхав загиблого перевозити. І якось просто, загиблого знав, разом ліс охороняли. Але байдуже. Загрузив, відвезли у морг. 
А наступного дня до нас прийшов головний сержант каже: "все погано... купа поранених... треба добровольці... хто хоче?
От і поїхали. Я, Шеф і Капелан. Це позивний такий, бо він псалтир читає кожен день. 
Їхали довго, то в одне місце, то в інше. І нарешті в зону бойових дій.  Страшно? Авжеж. Але я спав всю дорогу. На півшляху зупинились.
— Працює танк, сидимо поки, — пояснив водій.
Ну ок, спека неможлива. В залізній коробці, як в бані. Потіють очі.
Танк поїхав за боєприпасами, а ми на позицію. Вивантаження. Ми мокрі, варені, під криками командирів розвантажили машину і бігом побігли до позицій. Засвистіли міни. Я повільно біг, бо оці поїздки зовсім не добавляють сил. Упав і доповз до окопа. Затихло, махають і кричать, щоб я рухався. Виліз і добіг. Знайомі обличчя. Обстріл продовжився. З позиції тільки і бачив, що вибухи та як хтось бігає.
— В укриття! — кричить Смєх. А вони бігають, а воно вибуха.
— Це мабуть Коля-Юра, бігає.
— В укриття! Блть! Обстріл! Блть!
А вони бігають, а воно вибухає.
— Ай, — махнув. — Мені бульдог треба, в кого є?
— Ну, у Колі є, і наче у Бєлкі.
— До кого є зв'язок? 
— Бєлка, Бєлка, бульдог в тебе? — по рації.
— А, щас, — коротка відповідь.
Обстріл триває, прибіг Бєлка без броніка.
— Воєнні, грощі є? — передає бульдога
— Привіт братік! Я до себе заберу. Не проти?
— Та бери, він шо, мій? Привіт Марсік.
— І тобі не хворать.
— Це не ти там бігав?
— Нє, це Коля-Юра. Я пішов.
— Та сиди, обстріл!
Бєлка втік. Затихло.
— Все, вилізайте і біжіть за мною, — скомандував Круг
Побігли. Перебігли на іншу позицію. Я слідом, ноги підкосились. Впав посеред дороги. Щей рюкзаком зверху придавило. Піднявся, добіг до окопу,
дістав кокаколу, попив, передав Капелану. Горло пересохло, сердце як скажене. Сиділи в окопі, чекали Тайсона.
— Ідіть за мною, коллєги.
Після обстрілів, та пережитого стресу, ноги ватяні. Не знаю що робити. Де я, хто я. Дійшли до позиції. Сів і приходжу до тями. Нам проводять інструктаж.
— Відпочіньте, знаємо, як воно одразу.
— Може, хай вони відсипаються цієї ночі? Почергуємо самі. Дивись, мокрі, налякані, бліді.
— Подивимось.
Байки, та порожні розмови. Приходимо до тями. Розуміння де ми, і що відбувається. Прийшов Коля-Юра.
— Марсік, я тебе до себе заберу. Там Купон, Воркута. Всеж взвод повинен разом бути.
— Ага, — зрадів знайомому обличчу.
Через годину, разом з Кольой перейшов, до нього, на позицію.
— Марсік! — усміхається бородатий Купон. — Ну як ти?
— Та, вже краще. Зараз тихо, а як приїхав то обстріл був. Страшне.
— Та ми бачили, кричимо: Марсік. А ти біжиш.
Да, ця позиція поруч з той, куди вперше прибіг з салютами та спецефектами. Оглянув місце, свій сектор. Дерево що поруч з виходом з окопа.
— А що з нашими? Скільки тут?
— А, Марсік, — у Купона зявились сльози. — Он там, наша позиція була. Я з Колясіком стріляв. Але емка гучна, і ми по черзі. То він, магазин вистриля, я з емгешки насиплю, перезарядиться і я відхожу. Так і працювали. Там поруч Воркута стояв. І тут танчік, прямо в дерево. Я саме стріляв, і Колясік позаду стояв. Як мене вдарило об окоп, тільки дзвін зник і чую: "врача, врача". А я його не бачу. Дерево впало, повзком. А голос з бліндажика. Я туди, турнікети, бинти. Крові майже нема. Руку відрізало і ногу. Але припалило і кровотечі нема. Ми з Воркутой його дістали. Йому теж дісталось. Витягли сюди. Чекали машину, він говорив. Але слабо. Евакуювали. Не знаю що з ним.
— А давно це було? — запитав я.
— Вчора, до обіда.
— Ну, я знаю, що тільки один загинув.
— А, да. Це раніше, з вертольота ракета в дерево. Тоді і ротного, з Пілотом ранило.
— Ну тоді все з ним буде гаразд. А інші?
— Ну, Артіст на міну наступив. А коли його евакуювали, то і Лєшого поранило. Теж поїхав. А вчора ввечері, танк, наший. Заїхали і дуло над окопом. Пострілом всіх контузило. От ми з Кольой і Воркутой перебрались сюди. Треба сектор тримати.
— Понятно.
З водою підійшов Воркута.
— О, Марсік. А чого ти в лісі зостався?
— Так командир вирішив. І всеж я тут.
— Понятно. Вода, їжа. Цей окоп Дрона, але можеш будь-який обрати.
— Та норм.
Підійшов Коля, він за Шефом ходив.—  Всі в зборі. Всі хто лишився.
— О, Шеф. Ти як? — звернувся Купон. — Залізай в окоп.
Балакали, я трохи поспав. Інколи міни літали, інколи вертольоти ракети запускали. Танчик працював, свистіло над окопом, по траекторії дерева. Уночі чергування. По годині, парами. 
Вранці, обдумавши історії Купона і згадавши свист снаряда танка, вирішив зрубати дерево. У Воркути, саме сокирка була. Ух, рубав до вечора, з перервами. Коля бігав з раціями, запускав та вирубав генератор. Воркута вештався невідомо де. Приносив воду, яка у спеку розходилась швидко.
В гості прибігав Смєх.
— Братіки, як ви? Все добре? Тримайтесь,  а я піду до своїх каченят.
Інколи пробігав Бєлка.
— Воєнні грощі є?... Дерево рубаєш? Хе-хе. Мені воно теж не подобається.
Вечір. Чергування. Норм. Звик, за один день. Сморід мертвих росіян, м'ясні мухи, що особливо настирні. Ось я знову на війні. Збігав в той окоп, де кокаколу забув, вона нетронута так і лежала там.
— Шо ти тут бІгаєш?
— Кокакола!
— Ти, шо? Тут її тримав? — здивувались місцеві.
— Ага, тут тіні більше. Кола прохолодна.
Був наступ на нас. Сижу в окопі і не бачу нічого, окрім амброзії зарослів. Стріляв на звук. Свистіли кулі. А Воркута по пояс виліз з окопу і стріляв.
— Ховайся в окоп. Чого ти вилазиш?
— А мені подобається, як кулі свистять. — відповів Колі. — Вони рахіти, все одно не попадуть.
Якогось дня, як Смєх повертався до себе, впала міна. Поранення у стегно. Його позиція особливо полюбилась росіянам. У нас тиша, лише ліниве посвистування мін, а там постійно вибухи. Періодично евакуюють контужених. В наступ туди пішли, але Орел з Кругом накидав з УАГа і наступ захлинувся. Періодично працювали алабамой по танках.
Наступного дня там ще контузило. Мало людей, і збирають туди підкріплення. З тих хто є.
Туди пішов Шеф. І нас лишилось троє. Був іще кулеметник, але вчора туди пішов. Навіть позивного не згадаю. Чергували, добавився Орел, він на позиції поруч був, і допомагав в чергуванні.
Якогось дня знову наступ на нас. Цього разу Коля накидав, їм з бульдога. А вони кинули вога. Прям біля брусвера впав до Колі. Смєха позицію накривають, як і раніше. Я бродив з Воркутой по закинутих позиціях, знайшов боєприпаси та магазини. Ще снаряд з сау знайшли нерозірвавшийся. Здоровенна. Страшне. Ще якогось дня, снайпер працював, відпрацювали туди з кулемета. Тай без змін.
Скоро евакуація, у людей зявились нові сили. Обстріл. Давно нащі позиції не бомбили.
Прильот. Воркута побіг туди, повернувся: "Нормально. Живі". Бігає між інтервалами. І то побіг, бо біля сусідньої впало.
Прильот. Побіг: "Бєлка 300, ще 300."
До нас прибіг Бєлка, Коля наложив турнікет. 
— Там Круга ранило!
Коля побіг туди.
— Бєлка, давай сюда. До мене в окоп! — крикнув я. 
Він спустився, кров капала.
— Турнікет слабо затянутий, —спокійним тоном. І посміхається - Я Круга накрив, от і прилетіло мені.
Оглянув, тірнікет затягнутий, а проблема в тому, що турнікет на самій рані. Вище не поставиш. Швидко дістав бандажний бинт, і з силою перевязав відкриту рану. Оглянув тіло, купа дрібних поранень, з яких навіть кров не тече.
— Дихання нормальне? Задишки?
— Та, нормально я.
— Ще поранення є? — продовжую оглядати, перевіряю руни і ноги. Окровавлену руку витер серветкою.
— Наче норм, жити будеш.
— Спасібо, — і виліза з окопа.
— Ти куди, чекай на машину! З такою рукою, вже не воїн.
— Та я за броніком сбігаю, та емку заберу.
Я виліз з окопа. Тягнуть Круга, метушня. До місця евакуації на носілках. Згодом Коля і Воркута повернулись.
— 200, осколком шию порізало.
Сумно, хороша людина була. Особисто бігав та носив зброю. Поважна людина, і ось так до евакуації два дні залишалось.
Розслабились. Нас довго не обстрілювали. Не зреагували.
За день до евакуації приїхав командир на рекогносцировку. Походив по позиціях.
Евакуація. Зібрали зброю, що не так сильно потрібна і віднесли до місця евакуації. Зявилась заміна. Тягну важке, і тут: "щищищиии", ракета з сапога над головою пролетіла. Кинув все і побіг в окоп.
— Не відлинюй, — кричить Воркута
— Стріляють! — пояснюю я.
— Так тож не по нам!
— Все одно страшно.
— Нормально він зробив. Реакція є. Це ми з тобою такі, — каже Коля, і тягне, якусь особливо важку біду.
— Ой, воно мимо полетіло, а от Марсіка одні вуха з окопу стирчать.
Виліз і продовжив носити озброєння. Прибула машина, прибувші вивантажуються, ми завантажуємось.
— Марсік, сідай в машину, — скомандував Воркута. 
— Нє, я з вами поїду.
І машина рушила. Бажаючих поскоріше виїхати вистачає.
— Дурний ти. Пішли в хаскі почекаєм. Це такий броньовичок. Його підбили, але він цілий, просто не їзде. Стоїть тут ще з першого дня. А трохи далі російський маз, повністю згорівший. Сидимо, а тут і цукерки хтось залишив. Еклери, такі іриски з шоколадкой усередині.
— Марсік. Не ображайся. Я жартую.
— Та норм, не ображаюсь.
— Коля усе сам робе, треба йому допомагати.
— Та я згоден. На війні вперше. В Каролівці, тільки авіабомби падали. А тут усіляке літає. Злякався.
— Та нормально. Я і сам тут половини не знаю.
Прибула машина, прибувші вивантажуються, ми грузимось.
— Все, сідаєм.
Залізли, я, Воркута, Купон і Капелан. Рушили.
— А де Коля? Шо він робе, все своє вже загрузили. Ну шо за людина, така?
— Ну, цеж Коля-Юра, — пояснив Купон.
Ми прибули у перевалочний пункт. Тут вивантажились. Зустріли Морпєха. Він увесь цей час наглядав за машиною. Яка зараз не може виїхати через понтон. Зробив нам кави. Поспілкуватись. Всі радіють. Ми виїхали. Далі відпочинок.
Через два дні, Піднялось питання ротації Морпєха. На заміну поїхав Воркута. Йому було нудно у таборі. Наступного дня, в дерево влучила ракета. Дерево впало на машину. А потім ще одна, поруч впала. Воркута отримав поранення. У жовтні він повернувся з лікування. Поїхав у бій. 
Вони зайняли позиції ворога, танк влучив в траншею (за іншими свідченнями 120 міна). Морпєх отримав поранення, евакуювався. Ударна хвиля вбила Ромео, Орла і Ігора. (той самий з Каролівки) Воркута і Татарін отримали контузію, і коли йшли на евакуацію — пряме влучання з танку (або 120 міна). Від Воркути лишились ноги, від Татарина скальп обличчя.
Я був на лікуванні. І подробиці дізнався, від Гнома.
Вічна пам'ять хоробрим воїнам!