Півроку

Нас насварили. Дезертири. Ми не втекли кудись, ми прийшли до своїх. Розбирались та заспокоїлись. Бо тут була купа помилок від командира. Що точка евакуації була відома, лише йому. Та інші. Тож таке.
Зібрали всіх та відвезли на іншу локацію. В небі пролітав літачок, то я спав в підвалі. Навіть до психолога катали. Тож репутація була така собі. А мені і байдуже. Відправили та якусь точку, ангари та мішки з натрійхлором. 
— Тихий, тут підвалів немає, будеш спати з нами.
Я кивнув. Не проблема, ви самі щось вигадали, от і живіть з цим. Через тиждень одних замінили на інших. Тепер тут два тихих. Воркута, щоб не плутатись, до мене звертався "Макс".
Тут нарешті пристілку зброї зробив. Вийшли по рації та попросили, нам дозволили. Зрозумів, що стріляю криво. Кулі летять праворуч, та рози вгору. Чудово. Навіть електрика з'явилась.
Але нас відправляють на фронт.
Спочатку приїхали в ліс. Всі речі з нами, копаємо.
Ввечері приїхав командир.
— Треба людей на позицію. Дорогу тримати. На дві години. Речі не беріть. Вас змінять.
Змінили. Ага. Сидимо без лопат, тільки зброя. Ні окопатись. Ні накритись. Холодно, земля мокра. До нашої першої групи. Підвезли остаток взводу. Тепер мерзнемо всі. Чудово.
Лопат немає. Нічого немає. Тільки людей наввезли. А вітер такий, що наскрізь продуває. 
Відправили двох на базу, щоб взяли машину та речі. Тож під ранок почали щось робити.
Позиція тиха. Нас лише два рази обстріляли. В Королівці веселіше було. 
Звідти перевезли в інше село, далі на Чорнобль, потім у напрямку Коростеня. Там отримали цікаву пропозицію.
Переходимо в новостворену 46 бригаду. От і чудово, бо тут я не знаю в якій роті служив весь цей час.
---
Злагодження закінчилось нарешті в бій! 
За декілька днів. Нас повели на пристрілку, ну щоб по нам з танка постреляли, але безпечно. Це потрібно для того щоб перевірити людей. Моральну витримку, хоробрість, та ще якусь купу корисних характеристик.
Село. Їхали полями та рівчаками, щоб безпечніше було. Спочатку до однієї точки, а далі вже на позицію. Туземці, нам розповіли, що до чого. Типу: "он тама за два кілометра — росіяни, вони кожного дня з танка сюди стріляють. Осьо позиції-окопи, ми їх не копали. Осьо хата де можете переночувати, а там наша хата." 
Це місцеві воєнні, які тут сидять ще з початку літа.
Руїни, типові для війни. Норм. Бозуємось. Нас четверо.
Почався дощь і ми спати лягли. Як дощь пройшов, Воркута облазив усе, знайшов фосфорні касети, міну 120. 
Три раза просвистів снаряд. 
Потім Воркута дістав міну, це небезпечно, як в саперській школі накинули шпагат і потягли з безпечної відстані, потім перед хатою знайшов хвостовик і устроїли фотосесію. 
Десь у 18 годині, вибухи, свист снарядів. Якось стрьомно у хаті спати. Кажу:
— Командир, я піду у підвал, розбудеш як щось буде, або коли зміна на чергування прийде.
— Та чого ти у підвал, лишайся тут. А шо, як тобі гранату кинуть?
— Та хай іде, як хоче. Шо ти причепився? — вступився Воркута.
Тож спустився у підвал, розложився та спати. Аж тут вибухи, штукатурка сипиться. Забігають в гості.
— О, ви теж тут будете? Місця вдосталь.
Проігнорили, Воркута оглянув підвал та пішов на вихід.
— Та стій, там стриляють. - намагався зупинити його командир.
— Ой, цеж не сюди прилетіло. Заспокойся. - відмахнувся і вийшов.
Свист і вибух.
— Воркута! Воркута?
— Та шо ти наляканий, то мимо пролетіло! - прибіг, як нічого і не було.
— Сиди тут! Ти шо?
— Та нормально, це через нас літає. Вони далі б'ють. 
Обстріл закінчився, і далі спати. Вночі знову вибух, знову штукатурка, знову гості.
— Марсік, ти тут живий?
— Та хай спить, шо ти причепився?
Ну ок, спати це я вмію.
Утром прокинувся. У підвалі завжди темно. Зібрав речі, і вийшов до хати.
— Я сам чергував! Воркута під вибухи спить, ти у підвал заховався.
— Та розбудив би мене, яж казав що на чергування буди.
— Та тебе і вибухами не розбудити, вони всю ніч стріляли. Ото тільки Лєший, мене змінив під ранок. А якби до нас москалі полізли? Ти думай вообще.
Я не виявив бажання в спілкуванні і пішов шукати їжу.
Нас забрали десь о 16-й годині, і привезли до першої точки. Там зустрілись усім взводом, обговорювали враження. Чергування. На наступний день знайшли фарбу, і почали фарбувати зброю. Ну і я. А на слідуючій день на евакуацію. По першій точці інколи прилітали міни, і танкові снаряди. Але норм, навіть тиша та спокій.
Евакуація. О, нас загрузили в дві машини, щось таке як газель. Тентовані.
Така пристрілка.