Розділ 9 . Формула виживання

​Катя : 

Я лежала на холодній бетонній підлозі, відчуваючи важкість тіла Адріана над собою. Серце калатало так, ніби хотіло розбити ребра. Навколо панував хаос: крики Макса, тупіт важких черевиків охорони та звук пересмикування затворів.

​— Ти в порядку? — прошепотів Адріан мені в саме вухо. Його голос був дивно спокійним, хоча я бачила, як напружилися м’язи на його щелепі.

​— Так... але ректор... він же був другом нашої родини! — я ледь стримувала сльози люті.

​— У світі великих цифр немає друзів, Катю. Тільки активи та пасиви.

​Адріан підвівся на ліктях і глянув у бік Макса. Мій брат стояв біля входу, цілячись у ректора, але охоронці вже взяли його в кільце. Єва стояла за спиною Макса, бліда як полотно, стискаючи в руках якийсь залізний прут. Моя відважна руда подруга не збиралася здаватися без бою.

​Запитання до читачів: Ох, бідна Єва! Як ви гадаєте, вона справді готова вдарити когось цим прутом чи це просто шоковий стан? Хто з вас такий же відчайдушний заради друзів?

​— Стояти! — крикнув ректор, виходячи з тіні. У його руці був маленький пульт. — Демидов, ти думав, я такий дурний? Я знав, що твій «вірус» — це пустушка. Ти намагався вшити в нього код, який заблокує мої рахунки, а не викраде гроші.

​Адріан повільно піднявся на ноги, піднімаючи руки.

— Це була логічна спроба, Вікторе Степановичу. Ви ж самі вчили мене, що систему треба перевіряти на міцність.

​— Твоя перевірка коштуватиме життя цій дівчині! — ректор навів пульт на стіну, де висіли газові балони. — Один сигнал — і цей ангар стане вашою спільною могилою.

​Адріан: 

​Я дивився на ректора і прораховував варіанти. Їх було небагато. Макс не міг стріляти, бо ризикував зачепити нас або спровокувати вибух. Моя єдина зброя була в моїй голові.

​— Ви не натиснете, — сказав я впевнено, роблячи крок вперед. — Бо тільки я знаю пароль до справжнього «Оріона». Те, що я дав вам на флешці — лише перша частина рівняння. Без другої частини ці гроші просто зникнуть у мережі через десять хвилин.

​Ректор завагався. Його пальці затремтіли на пульті. Жадібність — це єдина змінна, яка завжди працює безвідмовно.

​— Катю, — тихо сказав я, не зводячи очей з ворога. — Пам’ятаєш задачу про нескінченність, яку ми розбирали вчора? Підійди до термінала.

​Катя подивилася на мене з жахом, але швидко зрозуміла натяк. Вона поповзла до комп’ютера, що стояв біля стіни.

​Нотатка від автора: Друзі, Адріан зараз неймовірно ризикує! Він довіряє Каті найважливіше — фінал своєї багаторічної гри. Як ви вважаєте, чи витримає вона такий тиск? Ставте "!" якщо вірите в її геніальність!

​Єва : 

​Я бачила, як Катя пальцями, що тремтіли, почала вводити код. Макс намагався відволікти охорону, вигукуючи якісь поліцейські коди, але я бачила, як він нервує. Його погляд щосекунди повертався до мене.

​— Максе, не дивись на мене, дивись на них! — прошепотіла я.

​Раптом один із охоронців зробив крок до Каті. Я не думала. Моє тіло спрацювало швидше за мозок. Я вискочила зі свого сховища і щосили замахнулася тим самим прутом, вціливши охоронцю по коліну.

​— Отримуй, любителю математики! — крикнула я.

​Це був сигнал до дії. Макс миттєво кинувся на другого охоронця, а Адріан... Адріан зробив те, чого я від нього не очікувала. Він не став ховатися. Він кинувся прямо на ректора, вибиваючи пульт із його рук.

​— Катю, зараз! — крикнув він.

​Екран комп’ютера спалахнув червоним, а потім зеленим.

— Готово! — вигукнула Катя. — Систему заблоковано, дані відправлено в Головне управління поліції!

​У цей момент назовні почулися справжні сирени. Не Макс на байку, а спецназ, якого він, як виявилося, викликав заздалегідь.

​Катя : 

​Все закінчилося дуже швидко. Ректора та його людей вивели в кайданках. Макс стояв біля входу, важко дихаючи, і витирав кров із розбитої губи. Єва підійшла до нього, і він, не кажучи ні слова, притягнув її до себе, ховаючи обличчя в її рудому волоссі.

​А я... я шукала очима Адріана. Він стояв осторонь, біля вікна, крізь яке вже пробивалися перші промені світанку. Його сорочка була розірвана, на обличчі — садна, але він посміхався. Вперше за весь час я бачила його справжню посмішку.

​— Ми це зробили? — запитала я, підходячи до нього.

​— Твій батько вільний, Катю. Юридично це займе кілька днів, але докази беззаперечні.

​Я хотіла щось сказати, подякувати, але слова застрягли в горлі. Я просто притулилася до нього, відчуваючи, як його серце б’ється в унісон з моїм.

​— Тепер ми можемо повернутися до дистанції? — прошепотіла я жартома.

​Адріан обійняв мене і поцілував у маківку.

— До біса дистанцію, Катерино. В алгебрі є поняття "границі", але ми з тобою їх щойно порушили.

​Час поспілкуватися в коментарях!

Ось це фінал розслідування! Але чи фінал це для наших героїв?

1. ​Як вам вчинок Єви? Хто чекав від неї такої бойової вдачі? 👊
2. ​Що тепер буде з Адріаном? Він професор, вона студентка... чи зможуть вони бути разом відкрито тепер, коли таємницю розкрито?
3. ​Чи хочете ви бачити наступний розділ про те, як Макс та Єва нарешті офіційно стають парою?

​Пишіть свої думки! Кожен коментар наближає нас до епілогу! ❤️