Розділ 8 . Нічна поїздка

Катя : 

Адріан вів машину мовчки. Його пальці на кермі були напружені, а погляд зосереджений на дорозі. Ми їхали в бік старого порту — місця, куди навіть поліція не заглядала без потреби.

​— Ти все ще можеш вийти, Катю, — тихо сказав він. — Я висаджу тебе біля найближчої заправки, і ти зможеш повернутися додому з братом.

​— Мій дім там, де правда про тата, — відрізала я. — І якщо вона в порту, значить, ми їдемо туди.

​Нотатка від автора: Друзі, як вам Катя? Вона занадто ризикує чи ви б на її місці вчинили так само? Пишіть у коментарях, що ви думаєте про її впертість!

​Адріан на мить відвів погляд від дороги і подивився на мене. У темряві салону його очі здавалися майже чорними.

— Твій батько завжди казав, що ти — його найкраще рівняння. Тепер я розумію, чому. Ти — та сама «невідома», яка змінює весь результат.

​Раптом ззаду почувся рев мотора. Я обернулася. Яскрава фара байка розрізала ніч.

— Макс... — прошепотіла я. — Він не відчепиться.

​— Твій брат — чудовий детектив, але зараз він нам заважає, — Адріан сильніше натиснув на газ. — Якщо він приїде на зустріч, «Оріон» зникне назавжди.

​Єва : 

​— Максе, ти божевільний! Сбав швидкість! — я щосили вчепилася в його шкіряну куртку, заплющивши очі. Вітер свистів у вухах, а байк нахилявся на поворотах так, що я відчувала асфальт під колінами.

​— Ти сама хотіла їхати, Рижа! — крикнув він у відповідь. — Хотіла захистити Катю? Тоді тримайся міцніше!

​Він на мить відпустив одну руку від керма і притиснув мою долоню до своїх грудей. Я відчула, як швидко б’ється його серце. Це було не від страху. Це був драйв.

​Питання до вас: А ви на чиєму боці в цій гонці? Кого підтримуєте — розсудливого, але таємничого Адріана чи вибухового і захисного Макса? Чекаю на ваші відповіді!

​— Навіщо тобі це, Максе? — закричала я крізь вітер. — Чому ти так ненавидиш Демидова?

​— Бо він — це я десять років тому! — гаркнув він. — Такий же самовпевнений ідіот, який думав, що зможе переграти систему! Я не хочу, щоб він зробив Катю своєю пішкою!

Катя : 

​Ми зупинилися біля старого ангару №12. Адріан вимкнув фари.

— Слухай мене уважно. Зараз ти зайдеш зі мною. Будеш мовчати. Що б ти не побачила, що б ти не почула — не втручайся. Ти просто моя асистентка.

​— Асистентка? — я примружила очі.

— Катю, це не ігри. Людина, яка там чекає, не має почуття гумору.

​Ми вийшли з машини. Усередині ангару було холодно і пахло іржею. У центрі під лампою стояв чоловік у дорогому пальто, оточений охоронцями.

​— Демидов, ти запізнився, — сказав він холодним голосом. — І я бачу, ти привів гостю.

​Я глянула на чоловіка і ледь не зойкнула. Це був ректор нашого університету.

​Авторський інтерактив: Опа! Ось це так поворот! Хтось із вас підозрював ректора? Пишіть свої теорії, хто ще може бути замішаний у справі «Оріона»!

​Адріан виставив руку вперед, загороджуючи мене.

— Вона зі мною, — сказав він, і в його голосі я вперше почула справжню загрозу. — Ректоре, де апеляційні документи Віктора Білого? Я виконав свою частину угоди — вірус завершено.

​— Спочатку код, Адріане. Потім свобода твого наставника.

​У цей момент двері ангару з гуркотом розчинилися.

— Руки вгору! Поліція! — голос Макса пролунав як грім.

​В ангарі почався хаос. Охоронці вихопили зброю, ректор кинувся в тінь. Адріан одним рухом повалив мене на підлогу, накриваючи своїм тілом.

​— Я ж казав... — прохрипів він мені у вухо, — ...твій брат — велика проблема для математики.

​Давайте поспілкуємося!

Ось це заварушка! Поліція, ректор-злочинець і Адріан, який, виявляється, створив вірус заради Віктора!

1. ​Що ви думаєте про вчинок Адріана? Він згрішив заради благої мети чи він такий же злочинець?
2. ​Чи вибачить Катя Адріану те, що він брехав про вірус?
3. ​Як гадаєте, чи врятує Макс ситуацію, чи тільки все зіпсує?

​Чекаю на ваші коментарі! Кожен ваш відгук допомагає книзі ставати популярнішою! ❤️