Розділ 6 . Пастка для двох

Єва : 

Це мав бути звичайний вечір. Я просто заскочила до Каті, щоб завезти їй конспекти, але її не було вдома. А на виході з під’їзду я зіткнулася з ним.

​— Кудись поспішаєш, Рижа? — Макс стояв у дверях під’їзду, перегороджуючи мені шлях. На ньому була лише тонка футболка, яка підкреслювала м’язи, і погляд його був надто самовпевненим.

​— Подалі від твого нахабного обличчя, Білий, — я спробувала прошмигнути повз, але він спритно заскочив зі мною у ліфт.

​— Мені теж на перший, — хмикнув він, натискаючи кнопку.

​Ми їхали в тиші. Я намагалася дивитися на цифри на табло, він — на моє відображення у дзеркалі ліфта. Коли кабіна проїжджала між п’ятим і четвертим поверхами, світло раптом блимнуло, пролунав металевий скрегіт, і нас різко смикнуло.

​Ліфт зупинився.

​— Тільки не це... — я з силою натиснула на кнопку виклику диспетчера. Тиша. — Максе, зроби щось!

​— Що ти хочеш, щоб я зробив? Розірвав сталеві троси голіруч? — він спокійно прихилився до стіни, склавши руки на грудях. — Ми застрягли. І, судячи з того, що світло згасло, це надовго.

​У кабіні запала напівтемрява, лише аварійна лампа тьмяно освітлювала простір. Стало дуже тихо. І дуже тісно.

​— Чому ти мене так ненавидиш? — раптом запитав він. У його голосі більше не було глузування. Тільки втомлена щирість.

​— А чому ти поводишся як останній ідіот? — я розвернулася до нього. — Ти зник на три роки. Катя плакала ночами, я бачила, як їй було важко. А тепер ти повертаєшся і вчиш нас жити?

​Макс зробив крок до мене. В ліфті стало катастрофічно мало повітря.

— Я зник, бо намагався знайти тих, хто підставив батька. Я не міг бути поруч і підставляти вас під удар. Кожен мій дзвінок відстежували. — Він зупинився зовсім поруч. Я відчувала запах його парфумів і бачив, як на його шиї пульсує жилка. — Ти думаєш, мені було легко не бачити тебе ці три роки?

​— Мене? — я затамувала подих. — До чого тут я? Ти ж завжди мене лише дражнив.

​— Бо це був єдиний спосіб привернути твою увагу, Рижа, — він торкнувся пасма мого волосся. — Ти завжди була занадто яскравою для цього сірого міста. І занадто недоступною для такого, як я.

​Моє серце почало калатати так гучно, що я боялася, він це почує. Ненависть, яка підживлювала мене весь цей час, раптом почала танути, перетворюючись на щось гаряче і небезпечне.

​— Ти зараз просто граєшся зі мною, бо нам нудно в цьому ліфті, — прошепотіла я, хоча сама вже не вірила своїм словам.

​— Я ніколи не грався з тобою, Єво, — Макс нахилився нижче. Його очі в напівтемряві здавалися чорними дірами. — Я просто три роки чекав моменту, коли ти не зможеш від мене втекти.

​Він не став чекати моєї відповіді. Його губи торкнулися моїх — спочатку обережно, ніби перевіряючи мою реакцію, а потім владно і спрагло. Я мала б його відштовхнути. Мала б дати ляпаса. Але замість цього мої руки самі потягнулися до його шиї, заплутуючись у волоссі.

​Вся наша трирічна війна, всі образи та колючі слова згоріли в одну секунду. У цьому заблокованому ліфті більше не було Макса-нахаби та Єви-рижої. Були лише ми.

​Раптом ліфт здригнувся. Світло спалахнуло, і диспетчер прохрипів:

— Алло? Хто в ліфті? Очікуйте, майстер уже підходить.

​Ми різко відсахнулися один від одного. Я поправляла волосся тремтячими руками, не знаючи, куди подіти погляд.

​— Коли двері відчиняться... ми зробимо вигляд, що нічого не було? — тихо запитала я.

​Макс подивився на мене, і в його очах я побачила той самий вогонь, що й хвилину тому.

— Ні, Єво. Коли двері відчиняться, все тільки почнеться.

​Питання для читачів:

Як тепер Єва буде дивитися в очі Каті, знаючи, що закохалася в її брата? Чи Макс справді змінився, чи це була лише хвилинна слабкість? І як це вплине на їхнє спільне розслідування?