Розділ 1 . Матриця першого враження

Катя : 

​Аудиторія №402 нагадувала розтривожений вулик. Студенти перешіптувалися, обговорюючи нового професора, якого прислали посеред семестру. Кажуть, він геній, кажуть, він мільйонер, кажуть... він не має серця.

​— Слухай, Кать, якщо він хоч на половину такий красень, як про нього пліткують, я готова вивчити навіть вищу алгебру! — Єва, моя найкраща подруга, енергійно підфарбовувала губи, дивлячись у маленьке дзеркальце.

​— Єво, ми тут, щоб вчитися, а не професорів розглядати, — зітхнула я, дістаючи блокнот. — Тим паче, прізвище «Демидов» мені дуже не подобається. Воно... знайоме.

​Двері відчинилися так різко, що в аудиторії миттєво запала тиша.

​Він зайшов. Високий, у темно-сірому костюмі, який ідеально сидів на його міцній постаті. Темне волосся, зачесане назад, і очі кольору грозового неба. Адріан Демидов не дивився на нас як на людей. Він дивився на нас як на цифри в складному рівнянні.

​— Мене звати Адріан Миколайович. Я не люблю запізнень, дурних запитань і парфумів з солодким запахом, — його голос був низьким і холодним, як лід. Він кинув погляд на Єву, яка якраз ховала свою помаду. — Міс, ви помилилися аудиторією. Курси макіяжу поверхом нижче.

​Єва почервоніла від обурення і вже хотіла щось вставити, але я стиснула її руку під столом.

​Адріан підійшов до дошки і за секунду написав величезну формулу.

— Хто розв'яже це до кінця пари — отримає автомат. Хто ні — готуйтеся до пекла на іспиті.

​Я впізнала цей почерк. Це був той самий почерк, який я бачила на старих документах мого батька. Документах, через які його посадили за ґрати десять років тому.

​Єва : 

​Після пари я була готова розірвати цього професора на шматки.

— Ну що за гад! — обурювалася я, виходячи з корпусу. — «Курси макіяжу»! Та він просто неандерталець у дорогому костюмі!

​— Заспокойся, Єво, він просто специфічний, — Катя була блідою і дуже зосередженою.

— Специфічний? Він грубіян!

​Раптом біля нас загальмував чорний спортивний байк. Пілот зняв шолом, і я ледь не впустила сумку. Це був Макс, старший брат Каті. Ми не бачилися три роки, відколи він поїхав працювати в інше місто.

​— Малявко, підкинеш додому? — Макс усміхнувся Каті, ігноруючи мене. Він став ще більшим, ще зухвалішим, а його татуювання на руках тепер виглядали ще небезпечніше.

​— Максе! — Катя кинулася йому на шию. — Ти чому не попередив?

​— Хотів зробити сюрприз. — Його погляд нарешті перемістився на мене. — О, а це що, твоя руда подружка? Все ще така ж галаслива і... — він оглянув мене з ніг до голови, — ...коротко спіднична?

​Мій гнів на професора миттєво переключився на цього нахабу.

— По-перше, мене звати Єва. По-друге, моя спідниця — це не твоя справа, Максиміліане. По-третє, згинь з моїх очей, поки я не викликала поліцію за порушення спокою!

​Макс розсміявся, і цей сміх змусив мене здригнутися від дивної суміші люті та чогось іншого, чого я не хотіла визнавати.

— Все така ж колюча, Рижа. Кать, сідай, поїхали. А ти, Єво... не застуди коліна.

​Він рвонув з місця, залишивши мене в хмарі вихлопних газів.

​— Ненавиджу його, — прошепотіла я вслід байку. — Просто ненавиджу.

​Питання для читачів:

Чому Адріан Демидов прийшов саме в цей університет? Яку таємницю приховує його почерк? І чи зможе Єва встояти перед Максом, який, здається, вирішив перетворити її життя на випробування?