Глава 2. Масовий напад ревнощів

До чого ж ідилічна картина! Ну ти скажи!

Сидять, обіймаючись, і мило так розмовляють! Для повного щастя тільки квіткової галявини не вистачає!

Недарма Юрі з першої хвилини не сподобалося це її раптове бажання зайнятися фехтуванням. По-перше, аж надто яскраво виражений мотив. По-друге, ну не жіноча це справа – мечем махати! А вже що стосується тренера... так тут і поготів захоплення бути не могло. Взяти в тренери слеверця – це ж додуматися треба! Трой, він хоч і не Філ, трохи обтесався у своїй підземній цивілізації, та все одно – варвар. Можна подумати у Ріверії мало професіоналів, які відмінно володіють мечем - буквально вся надія на прийшлого дикуна!

Спори через це виникали ледь не щодня, але все одно кожен залишався при своїй думці.

- Юліано, та ти подивися на себе! На тобі ж живого місця не залишилося! Вся в синцях! Він же просто б'є тебе!

- Юро, прошу, не починай, - вона говорила спокійно, а в голосі прослизала втома. – Це я удари пропускаю. Він тут ні при чому.

- Юліано! Ти мене чуєш взагалі? Що це за метод тренування такий?!

- Я чую тебе, Юро. Але, здається, у тебе була можливість застосувати на мені інший метод. Ти відмовився. Даруй, я не хочу сперечатися.

Вона розверталася і йшла в душ.

В якійсь мірі їх подружнє життя нагадувало зараз перший рік правління Юліани. Вони раптом перестали розуміти одне одного, немов на різних мовах заговорили. Немов тоді, на заїжджому дворі Слевера, разом з весільною обручкою вона віддала і їхнє сімейне щастя.

Зрозуміло, Юрі це не подобалося; та й нерозумно, врешті-решт, сваритися через такі дрібниці, ким би там не був її тренер. Сьогодні він йшов до неї в спортзал, щоб показати, що готовий прийняти ці її тренування, готовий підтримати.

І раптом така картина...

- І що тут відбувається? Можна дізнатися? – схрестивши на грудях руки і прихилившись плечем до одвірка, поцікавився він, щосили намагаючись зберігати спокій.

Побачити свою дружину в обіймах стороннього чоловіка було задоволенням не з приємних. На шкірі Юліани блищали крапельки поту, вологі пасма вибилися з зазвичай акуратної зачіски і зараз торкалися щоки Троя. Всередині у Юри все перевернулося. Саме в цю мить він і усвідомив справжню причину свого постійного невдоволення. Ревнощі. Він ревнує!

Це дивне, нове для нього почуття накинулася з такою силою, що коштувало великих зусиль, закликавши на допомогу всі залишки іронії, зображати незворушність.

З них двох піднявся тільки Трой. Він підійшов до Юри і зупинився буквально в декількох кроках. Добре хоч не скалився, як завжди! Інакше... інакше він би за себе точно не поручився. В голові блискавично промайнула потворна сцена, де його кулак смачно врізається в нахабну пику слеверця.

- Все гаразд, хлопче. Нічого тут особливого не відбувається, - примирливо промовив Трой. – Юл виграла спаринг, ми його обговорювали.

Спаринг? Вони настільки самовіддано обговорювали спаринг, що навіть обійнятися вирішили?! І він мусить повірити у таку нісенітницю?!

Юра перевів погляд на дружину. Треба визнати, Юліана поводилася спокійно. Очей не відводила, дивилася прямо, без найменших ознак сум'яття або нервозності. Загалом, ніяк не скажеш, що її застукали на гарячому. Юра звик довіряти дружині. За всі ці роки вона жодного разу не дала приводу засумніватися у своїй чесності, і, напевно, тому хвиля, що нахлинула пекучою люттю раптом відступила, а слідом за цим Юра побачив, відчув, що Юліана дуже втомлена. Втомлена настільки, ніби з неї всі соки вичавили.

Треба її знов до А’лліни направити. Ні, краще до сестри звернутися, щоб та Юліану викликала на додаткове обстеження. Взагалі незрозуміло, чому їхня діагностика мовчить, не виявляючи жодних проблем? Відверто видно, що з нею щось не так. Може, хоч А’лліна переконає Юліану кинути ці виснажливі тренування... І заспокійливе. Їй треба обов'язково пропити щось заспокійливе. Те, що зараз вона така спокійна – нічого не означає. Останнім часом Юра постійно помічав, що Юліана стала як ніколи дратівлива. Смикається через будь-яку нісенітницю або, навпаки, раптом замикається в собі і похмуро мовчить.

Юра, ні слова не кажучи, обігнув слеверця і попрямував до дружини. Присів поруч.

- Ти в порядку? – запитав, ніжно торкаючись її щоки, проводячи по волоссю. Юліана кивнула. – Щось ти недобре виглядаєш. Бліда, темні кола під очима... Може, вже закінчите на сьогодні?

Юліана глянула на Троя, немов питаючи дозволу.

- Так, Юл, відпочивай. На зв'язку, - відповів той і вийшов.

***

У наступні дні Юра намагався, наскільки це було можливо, оточити Юліану турботою. Чомусь йому ввижалося, здавалося або відчувалося - він і сам до пуття не знав, як назвати свої почуття – що він втрачає її. Події на Слевері не минули безслідно, а вся його недавня впевненість в тому, що він відновив стосунки з дружиною, виявилася уявною. Фраза Юліани, де вона в пориві суперечки сказала, що не хоче розраховувати на когось - краще тому підтвердження. Ці слова сильно зачепили Юру. Можливо, та і швидше за все, Юліана не особисто його мала на увазі, коли говорила таке, проте Юра не міг не прийняти це на власний рахунок. Він мусив відреагувати вчасно, і нічого б подібного тепер не відбувалося!