На якийсь час Філу довелося забути про свій борг і займатися виключно Ріверією. Питання державної ваги посипалися на нього, як горох з драної торби, не даючи схаменутися й замислитися про що-небудь ще. Крім того, доводилося розбиратися з тим, як ходити, як сидіти, коли і що говорити, а коли мовчати. Вчитися користуватися тією коробкою-розмовником і всякою іншої «технікою», якою вежа короля була напхана по саму маківку. Щоранку Філ переглядав новини і мало-помалу звикав до нових слів. Вони вже не здавалися такими недоступними його розумінню і в основному не вводили в повне здивування. Тепер він майже завжди хоча б приблизно знав, про що йдеться. Запам'ятовував людей. Члени Ради правління більше не виглядали єдиною безликою масою, у них з'явилися імена і навіть деякі особливості характеру. В цілому, можна було з упевненістю сказати, що Філ втягувався у своє нове життя цілком успішно, якби не одне «але». Його відносини з Юліаною, як і раніше не складалися.
Вже на наступний день після казусу з головнокомандувачем від королеви надійшло запрошення на військовий огляд. До армії, якою керує жінка, Філ поставився... ну, м'яко кажучи, скептично. Він уже встиг зрозуміти, що сама Юліана від військового мистецтва дуже далека, ще коли Трой розповідав про її недолугу сутичку з ним, перед постоялим двором Сверра. Ну і що вона може там накерувати, якщо навіть меча зроду в руках не тримала? Не дивно тепер, що на Слевері її охорона так схибила. Є речі, які чоловік у будь-якому випадку робить краще, і нічого бабам туди сунутися! Він ще у влєка всіх цих жінок-воїнів ні в гріш не ставив. Тільки... тільки дарма Філ робив поспішні висновки. Адже, насправді, і не мусить королева сама мечем махати, аби армія виконувала накази. Там спрацьовувало щось інше. Аспекти традицій, пов'язані з повагою до неї. Чимось вона заслужила ту повагу! Філ збагнув, що не все тут у них просто.
Юліана без запинки видавала йому всі характеристики, починаючи від роду військ і закінчуючи озброєнням – чисельність, спрямованість, можливості, потужність, калібри, відстані, і все це з такими подробицями, що іноді у Філа в голові паморочилось від назв і цифр.
Більшу частину з того, про що вона розповідала, Філ чув вперше, але особливо його вразило те, що всі ці подробиці, кожну дрібницю, вона знала на пам'ять. Юліана не заглядала ні в які писульки, не зверталася за порадою ні до головнокомандувача, ні до цього свого рудого малого, що всюди за нею вештається і нарівні з Антоном диктує, що можна говорити правителям, а чого не можна.
Від подиву він знову ляпнув дурість, геть забувши про те, що з нею треба говорити інакше:
- Ти... ти звідки все це знаєш?
З чиєїсь примхи огляд проходив в чистому полі, і сидяче місце було лише одне – як виявилося для нього. Всі наближені стояли поруч, а Юліана боком до нього і трохи попереду. Було у цьому всьому щось символічне, і зараз вона нагадувала йому великого полководця, здатного невловимим рухом руки запустити всю цю махину. Говорила, не обертаючись і не дивлячись в його бік, і лише один раз, після його тупого питання, поблажливо повернула голову:
- Будь-який правитель зобов'язаний розбиратися в тому, за що відповідає. Я розбираюся, тільки і всього.
Погляд холодний і колючий. Облила крижаним презирством і продовжила говорити, як ні в чому не бувало.
За весь цей час вона ні на йоту не порушила регламент, як і обіцяла на тій безглуздій конференції. Можливо, дивлячись на них з боку, хтось і вірить, що король з королевою порозумілися, тільки Філ точно знає – вона його зневажає. І що б він не робив, як би не намагався – нічого не зміниться.
Минуло ще кілька днів, перш ніж у всьому цьому вирі цілодобового миготіння облич, баштових переходів, засідань і зустрічей Філ схаменувся. За два тижні свого правління він жодного разу не вийшов на вулицю просто так, ні разу не прогулявся парком, не кажучи про те, щоб зайти до стайні і верхи поїхати в ліс! Саме в цю мить в голові немов щось клацнуло і спливли слова Юліани: «відібрали мій власний час...», а слідом за ними і Антона: «ви ще зрозумієте яка це цінність...».
«Особистий час!»
Категорія, яка досі була йому незрозуміла, до якої, почувши вперше, він поставився зі зневагою, зараз проступила в свідомості з цілковитою ясністю. Ба більше, здалася найголовнішою життєвою необхідністю.
Йому теж потрібен особистий час! Інакше у нього просто розум за розум зайде з усіма цими заморочками!
В той день Філ розлютився і, плюнувши на все, відправився в ліс. Останньою краплею стала чергова розмова з Юліаною. Все було спокійно, вони обговорювали його поїздку в сусіднє місто і можливість Юліани залишитися в палаці. Вона сиділа поруч і так вийшло, зовсім випадково, що Філ доторкнувся до її руки. Та він і думати не думав чіпати її! Ну, правда, випадково ж вийшло! Її пересмикнуло. Мить... напевно, мало хто помітив взагалі, але в ту мить на її обличчі відбилася така відраза, немов нічого огиднішого, ніж цей його дотик і бути не може! Філ стримав порив зірватися негайно. Він дочекався кінця наради і просто пішов з палацу.
Йому було все одно куди йти, аби якомога далі від усього цього. Якомога далі від помічників, радників, секретарів, питань і доповідей. Краще, звичайно, в гущавину, де він нарешті зможе залишитися один!
Хоча... смішно сказати. Слідом за ним потяглися й охоронці. Філ так і не зміг втокмачити цим йолопам, що нема чого весь час шастати за ним по п'ятах. Що він сам в змозі про себе подбати – тридцять років так жив і нічого! Ні! Стирчать за деревами... Навіть сховатися нормально, так, щоб їх не видно було, і то не можуть.