Глава 8. Дивні симптоми

Минуло півтора тижня, і за цей час рейтинг Дикого істотно піднявся. Промова короля на першій прес-конференції, попри її недоречність, справила на людей найсприятливіше враження. Народ Ріверії завжди цінував чесність і прямоту, і команда його величності на чолі з Антоном, по всій видимості, при просуванні іміджу нового короля, зробили ставку виключно на ці якості. З деяких пір у Юліани виникло стійке відчуття, що у всій Ріверії вона – одна-єдина, хто не готовий прийняти цю людину.

Зараз, сидячи на черговому засідання Ради правління, вона відчувала себе якимось ізгоєм і їй це зовсім не подобалося. Та якби тільки це! До особистих переживань додалося ще дещо, чому вона ніяк не могла знайти пояснення…

Юліана не могла зосередитися на промові доповідача і не чула, про що йдеться. Сверблячка, що почалася кілька днів тому з кистей, ставала дедалі сильнішою, і зараз їй здавалося, що свербить вже все тіло, особливо шкіра голови.

«Боже, це ж просто нестерпно!»

Юліана зробила ще одну спробу вгамувати недугу і крадькома провела рукою по волоссю. Толку від цього було мало, тільки не може ж вона почати прилюдно чесатися?!

«Ну треба ж, яке невезіння...»

На сьогоднішньому засіданні обговорювалися дуже важливі питання. Ба більше, скоро головнокомандувач закінчить звіт по армії, і будуть вирішувати, що робити з Троєм. Ось як вона потім буде дивитися йому в очі?! Обіцяла ж замовити слівце, щоб йому дозволили ще трохи побути у Ріверії…

Бажання Троя залишитися було Юліані цілком зрозумілим: несподівано потрапити з забутого богом засніженого світу у світ квітучого травня – це ж просто чарівний подарунок! Хто ж захоче повертатися назад в вічну мерзлоту? Але лише бажанням тут не обійдешся. Тут аргументи потрібні, обґрунтування, а який з неї зараз оратор, якщо їй навіть найпростіші фрази важко даються? Вона ж не те що взяти участь в дискусії не зможе, а взагалі вже ледве терпить ці тортури!

Юліана вчепилася в підлокітники трону і щосили стиснула пальці. А ще губи… треба стиснути губи, щоб з них, не дай боже, не зірвався стогін.

Сверблячка наростала, доходила до якоїсь критичної точки, після чого трохи спадала. На піку відчуттів Юліані здавалося, що ще секунда, і вона не витримає та втече з залу, нічого нікому не пояснюючи. Але пройшовши черговий «поріг», Юліана знову і знову опановувала себе і залишалася на місці. Лише зрідка, коли муки ставали геть пекельними, в знемозі повторювала про себе: «Та що ж це таке?!».

Ні, точно неможна відкладати і треба сьогодні ж звертатися до лікаря. Далі тягнути нікуди. Якщо ще в перші дні можна було відмахнутися від дивних симптомів, то зараз...

А Дикий сидить собі спокійненько. Спина рівна, вид гордий. Не смикається, головою не крутить на всі боки, як раніше. Видно, все ж вправив Антон йому мізки, втлумачив, нарешті, як мусить поводитися. І, головне, що язиком не ляпає що попало... Дива дресирування!

Не встигла Юліана так подумати, як Дикий перебив доповідача:

- Я б хотів поглянути на армію і зрозуміти, що вона собою являє.

«Ну ось, наврочила!»

Головнокомандувач розгублено замовк, не знаючи, що відповісти, і подивився на королеву, мабуть, сподіваючись, що та сама внесе ясність. Але якраз в цю мить новий напад захлеснув Юліану та так, що навіть подумки обуритися нахабній заяві дикуна сил не залишилося.

До «його високості» схилився Антон і став щось шепотіти, а Юліана вирішила скористатися миттю.

- Ваше величносте, якщо дозволите, я б хотіла оголосити перерву і переговорити з вами наодинці, - зібравши залишки волі, вимовила вона.

Помічник короля ледь помітно кивнув, даючи зрозуміти підопічному, щоб той погоджувався, але Дикий чомусь зволікав.

«Ну швидше давай, бовдуре! Скажи вже!»

- Звичайно, ваше величносте, - нарешті промовив він, обернувшись до Юліани і дивлячись їй просто в очі. – З вами – із великим задоволенням.

Навіть усміхнувся при цьому!

«Не, ну нормальний взагалі? Він ще і блазнювати буде тепер?!»

Юліана схопилася з трону і помчала до виходу із залу. Сил аналізувати, що він хотів сказати цією своєю фальшивою посмішкою, теж не було. Вискочивши за двері, вона одразу повернула наліво. Там, поруч зі входом, розташовувалася нейтральна кімната, якраз призначена для таких спонтанних переговорів.

Шкіра горіла вогнем. І що ж це таке може бути?! Нерви чи що, таке вдають? Адже ніде ні плямочки, ні прищичка, а враження таке, що вся шкіра суцільно покрита висипом! Колись давним-давно у неї була вітрянка. Теж відчуття не з приємних, але в порівнянні з цим – просто дитячий лепет!

Так, спокійно. Увійшов Дикий. Демонстративно залишивши свою охорону за дверима.

Німий докір їй? А, плювати! Нехай думає, що хоче! Її хлопці залишаться при ній.

Юліана схопилася за голову і нервово ходила по кімнаті під пильними поглядами охоронців. Неважливо! Нехай думають, що вона у сказі від заяви короля. Напевно, вони так і вирішили…