Глава 7. Очима очевидців. Трой

За цілий день Трою так і не вдалося пробитися до Філа. До нього просто не пускали!

- Його величність зайнятий... у нього люди... його величність на засіданні... готується до конференції...

Сунувся до Юл – та ж пісня. Навіть про цей їхній скандалі він дізнався геть випадково – від перехожих. Добре, що хоч в зал протиснутися вдалося. Затесався серед галасливого гурту газетярів. Нехай стоячи, але ж хочеться подивитися на дивину: Дикий і прес-конференція!

Спочатку Трою все здалося прісним. То якесь нікчемне розшаркування, то питання якісь тупі... Їм, що, кожну мить тепер розписати тільки через те, що посварилися трохи? Трой слухав неуважно, а сам думав лише про одне: як просочитися в охорону короля? Вже тоді б він точно був у центрі всіх подій. Тільки якщо його і далі будуть ось так ігнорувати, не даючи доступу до «тіла», тоді взагалі казна-що вийде!

Юліана сидить немов статуя, голови зайвий раз не оберне, а ось «свої» в цьому плані підкачали. Певно ж за їхнім етикетом монархи мусять спокійно сидіти, а не крутитися, як Філ. Ну а з іншого боку, про що це треба було думати, саджаючи на трон ось такого, як він? Зовсім здуріли, чи що? Ну, терпіть тоді.

Ні, ну яка ж нудьга... Правда, коли Філ став про слеверський кодекс честі розповідати, стало веселіше. А що? Нехай знають наших і не вважають, що тільки вони всі такі правильні!

Що, болото застійне, оцінили? Ото ж бо. Це вам не поклони з присіданнями!

Заява Філа була зустрінута великим пожвавленням, і тепер народ активно цікавився, яким же чином він має намір повернути королеві те, що назвав «боргом життя».

А ось тут і справді засада. Трой і сам уже голову зламав, розмірковуючи, як йому самому швидше це зробити. Довго ходити у Філа в боржниках теж якось не хочеться... Хоч бери їх обох в оберемок і вирушай назад на Слевер, щоб борги одне одному роздати! Там це на раз вийде. Тільки ніхто ж не відпустить ні її, ні короля. А в їхньому ідеальному світі... Ні, тут повна безнадія. Ну що тут такого може статися, щоб для совісті слеверця зійшло за повернення «боргу життя»? Невдалий світ. Зовсім невдалий. Нудний. Гарний, так, але до того ж правильний, що того й гляди з туги тут здохнеш.

Нарешті ажіотаж почав спадати і слово дали королеві. Трой давно зрозумів, що всі ці звичаї - що слеверські, що ріверійські - Юліані чужі, і зараз йому було цікаво, як вона стане поводитись. Як їй терпіти присутність ворога поруч? Ось так, як вони сидять зараз – рука об руку.

Юліана ж знову, вкотре за час знайомства, здивувала Троя.

- Я перепрошую за різкість, допущену в розмові з його величністю. Я не мала права виказувати невдоволення. - Вона говорила спокійно і рівно, немов ось тепер її все це і справді зовсім не обходило. Це якась інша Юл. Не та, яка кинулася на Троя з мечем, захищаючи свою свободу... - Надалі я триматиму себе в руках і не стану проявляти своїх справжніх почуттів на людях.

Ну що ж... теж непогано. Все сказала, дотрималась формальності і при цьому залишилася в рамках. Ти, мовляв, Дикий, думай, як хочеш, а моя думка про тебе не зміниться.

Далі пішла низка питань, де обидва по черзі щось там відповідали, не забуваючи періодично розшаркуватися. Заснути можна... Довго вони тут ще мають намір змагатися у шляхетності? А журналюгам цим все мало! Клацають і клацають своїми камерами. Роздобути б собі таку, та поколупатися – що воно за диво та як працює. От би вдома пішло...

Трой вже прикидав в умі, скільки йому за цю штуку суєнов відвалять, коли по залу рознісся дзвінкий голос Юл:

- Ваше величносте, у нас конференція... Ви дозволите і мені поставити кілька запитань? – Філ, видно, був готовий до цього, бо не роздумуючи кивнув. – Я хочу знати, - продовжила Юліана, - чи присутній в залі автор репортажу?

Якийсь час стояла тиша, але потім звідкись спереду почулося:

- Так. Я тут, ваше величносте.

Слідом за цим мало не в першому ряду піднявся невисокий білявий юнак з ляльковою зовнішністю.

І ось така комаха може влаштувати правителям скандал?! Трой був украй вражений. Та у нього ж, мабуть, і борода ще не росте! Та кому потрібна ця їхня... як там вони кажуть... «свобода слова»? Дати по мізках кілька разів, струсити гарненько, щоб надалі не кортіло пхати носа куди не слід...

Тільки, схоже, Королева саме це і задумала. Правда, своїм способом.

- Ви задоволені, юначе? Скажіть, воно того варте? Варто було того, щоб ми зараз тут прилюдно вибачалися одне перед одним? Чи ви вважаєте, що це так просто – взяти і наступити на себе? Поступитися в чомусь, що для тебе важливо, тому що так треба, бо так буде краще для держави? Ви самі-то вмієте заради блага інших відмовлятися від особистих амбіцій?

- Даруйте, ваше величносте, - зухвало підняв голову «комаха», - я не зовсім розумію, до чого всі ці ваші питання і на яке з них мені відповідати! Люди Ріверії мали право знати, що сталося.

- А от не треба зараз людьми прикриватися! У чому я ущемила їхні права? Раз ви мене не розумієте, то дайте відповідь, будь ласка, лише на одне питання: чому ви не процитували мою фразу, де я просила вас не звертати уваги на те, що ви випадково побачили і почули, і дати нам всім час звикнути до змін?