Глава 6. Очима очевидців. Кіріл

Можливі питання журналістів вони з Антоном обміркували, правителям озвучили, розглянули можливі варіанти відповідей. Тепер справа за тим, чи зуміє Дикий зорієнтуватися і не наговорить відсебеньок.

Вдалося навіть знову, цього разу без скандалу, звести правителів разом, щоб обидва знали, що та хто буде говорити. Про це Кіріла попросив Антон:

- Розумієш, я хочу показати йому, що саме так ми і працюємо. Щоб він побачив, що і королеві кажуть, як буде краще, що казати, і не займався самодіяльністю.

Юліана знехотя погодилася, щоправда, у відповідь висунула умову: Дикий назавжди забуває про свій обов'язок перед нею і більше з цими дурницями не пристає. Звучало все, зрозуміло, більш коректно, але загальний сенс був саме такий.

***

- Значить так... – Філіп перестав соватися і почав пояснювати. – Я не подумав, що ще надто рано і захотів поговорити з Юліаною... - тут він осікся, озирнувся спочатку на Антона, потім на її величність, - тобто, я хотів сказати, з королевою, - поправив він сам себе, мабуть, згадавши настанови помічника.

Юліана нервувала. Навряд чи це помітно іншим, але вже Кіріл добре вивчив її за ці п'ять років! Зараз йому здавалося, що навіть на своїй першій зустрічі з людьми, коли перед нею стояло надзвичайно складне завдання – переконати схвильованих людей розійтися по домівках, вона і то відчувала себе куди впевненіше та спокійніше. Втім, там-то все залежало виключно від неї... Не те що тут.

- Наскільки рано? - поцікавився хтось із журналістської братії.

- Я не пам'ятаю. Не можу сказати точно. На початку сьомої години, напевно...

- О шостій тридцять три, - уточнила Юліана.

Ні, вона, звичайно, тримає себе в руках, і Кіріл напевно знає, що з її боку все пройде як треба. Накладок не буде. Навіть якщо Юліана і видасть щось експромтом, навряд чи це обернеться проти неї. Є у неї чуття, як з людьми говорити. Головне, щоб Дикий... тобто, його величність, звісно, не спробував слідом за нею озвучити якусь дурницю на кшталт своєї ранкової заяви. У цьому побоювання королеви цілком виправдані.

Після її слів по залу рознісся гул: суміш смішків і несхвальних вигуків. Судячи з усього, всім вистачило фантазії уявити собі цю ситуацію. Антон особисто просив Юліану не підкреслює того, в який неприпустимій формі вона отримала запрошення на розмову, однак людям виявилося досить і самого факту.

- І про що ж ви хотіли поговорити з королевою в таку ранню годину? – пролунало запитання, ледь ремствування пішли на спад.

Дикий лише відкривав рота, як Юліана його випередила:

- Дозвольте мені, ваше величносте, - при цьому вона, привертаючи увагу короля, легенько торкнулася його руки, що лежала поруч на підлокітнику трону.

Перш ніж відповісти, Дикий довго, не відриваючи погляду, дивився на Юліану. Незручна пауза затягувалася. Дихання у нього, чи що, від дотику королеви перехопило? Чи мову відняло?

- Ні, ваше величносте, - нарешті вимовив король. - Я все це затіяв, мені і розсьорбувати.

Ух ти, до чого благородно! Ось тільки слівце «розсьорбувати» не надто підходить до мови короля. Та гаразд, не має значення…

Папараці жест його величності теж оцінили і активно заклацали камерами.

Юліана приречено прибрала кисть. Ні, ну дарма вона так вже сильно турбується. Зрештою, дикуна попередили, щоб на це питання відповідав в загальних рисах, без подробиць. Не зовсім же він тупий, за щось же його вибрали!

- Знаєте, я хотів порозумітися з Юліаною... ну так, з Королевою, звісно. Хотів дізнатися, чого їй хочеться... Мені здалося, що ось тепер я зможу бодай якось повернути їй борг. Річ в тому, що для нас, для Диких, борг «життя» - це священне. Ви... ви зовсім інші, і вам, напевно, цього не зрозуміти... але я не можу відмовитися від того, чим живе мій народ, такі, як я... Я, - він знову повернувся до Юліани і тепер дивився лише на неї, - поверну тобі борг. Готова ти прийняти його чи ні, але я зроблю це.

Ай, Дикий! Ай, гра на публіку! Браво. Невже це він сам додумався обернути все таким чином? Адже тепер будь-який спалах Юліани щодо його величності, навіть обґрунтований, буде сприйматися людьми як чіпляння з її боку! Людина щиро розкаялася, а вона тут, бачте, образи виказує!

Ну що сказати? Молодець! Лихо вивернув. А народ як аплодує!

Кіріл глянув на Юліану і зрозумів, що вона переповнена люттю. Є від чого! Адже одною своєю фразою цей спритний дикун з висунутою умовою її обдурив! Добре, що хоч не сказав людям, що та умова була висунута… От лише Юліані від цього не легше! Вона стримається, нічого не скаже, але чого їй це коштуватиме!