Глава 5. Очима очевидців. Юра

«Оце так!»

Юра насилу продерся крізь натовп і увійшов до конференц-залу. Попри те, що про зустріч з журналістами оголосили за годину до початку, охочих побачити першу конференцію його величності наживо виявилося чимало. Величезний зал не зміг вмістити всіх стражденних, і площа перед палацом була вщерть забита людьми. Добре ще, що таким, як він, «колишнім», завжди заброньовані місця в почесному ряду, інакше довелося б повертатися на площу і задовольнятися трансляцією.

Коли Юра проходив до вільного місця, його обступила група журналістів.

- Юро, що ви думаєте з приводу «інциденту за закритими дверима»?

- Чи не занадто круто почав новий король?

- Розкажіть про реакцію її величності…

Юра посміхнувся. Насправді особисто у нього був відмінний настрій – вперше за довгі роки він відчував незвичайну легкість. Але ж зовсім недавно і уявити не міг, як це – відчути раптом, що більше не лежить на тобі відповідальність за все і вся... До того ж, він чомусь був цілком впевнений, що Юліана з Філіпом знайдуть спільну мову. Що вона зуміє подолати неприязнь, а значить, і у Ріверії все буде спокійно. Його світ, неповторний і прекрасний, буде як і раніше процвітати, а що ще треба людині, яка сімнадцять з гаком років турбувалася про його благо?

- А знаєте, що я зараз зрозумів? – продовжуючи посміхатися, почав він, коли безладні питання журналістів стихли. – Що маю тепер повне право нічого ні з якого приводу не думати. І ніхто мене за це не засудить.

- Так ви знаєте, що сталося в кабінеті його величності чи ні?

«Ще б йому не знати!»

Можна подумати, Юліану не зі спільного ліжка витягли, коли прийти «попросили», і це не йому потім довелося пояснювати донечці, чому обіцяна матусею прогулянка на конях відкладається... Незрозуміло лише одне: як це Антон так схибив? Адже не міг не передбачити, якою буде реакція Юліани! Стало бути, мусив розтлумачити новому Королю, чим загрожує подібна витівка. Філіп затявся? Так, цей міг, звісно...

- Здогадуюся, але, - запобігаючи подальшим розпитуванням, додав Юра, - вважатиму за краще не коментувати. Надаймо таку можливість королю з королевою. Думаю, дуже скоро всі отримають вичерпні відповіді.

- Юро, ви не шкодуєте про своє рішення відмовитися від трону?

- Не маю такої поганої звички – сумніватися в правильності зробленого вибору. Я і зараз готовий заявити привселюдно: Ріверія отримала гідного короля. Просто дайте йому час освоїтися.

Подібні питання, на які, по суті, не даєш вичерпної відповіді, можуть тривати до нескінченності. Відповівши ще на кілька, Юра попрямував далі, даючи зрозуміти журналістам, що на цьому інтерв'ю закінчено.

***

Філіп увійшов рівно о п’ятій, на останньому ударі старовинного годинника залу для конференцій. І знову промах. Таким чином він затримує Юліану, адже королева входить після його величності, щоб мати можливість зробити вітальний знак. Ох, і поминає вона, напевно, зараз короля «незлим, тихим словом»! Юра ще з журналістами розмовляв, коли запримітив, що Юліана біля входу очікує, нетерпляче оглядаючись.

А, може, варто з Антоном переговорити? Що це він сьогодні помилку за помилкою допускає? Адже, що не кажи, а Дикий ще фізично не може знати всіх тонкощів ріверійського етикету. Хто ж його грамотно направить, якщо не помічник?

Увійшла Юліана, і все навколо стихло. Вона досить спокійно, як здалося Юрі, опустилася на коліно, зробила вітальний знак королю і сіла на трон поруч з Філіпом. Навколо панувала все та ж мертва тиша.

Хвилини тяглися, але нічого не відбувалося. Складалося враження, що всі присутні разом забули, заради чого взагалі зібралися в цьому величезному залі. Народ мовчав, немов заворожений, роздивляючись правителів. І лише королю не сиділося на місці. Певно не звик ще до незручного крісла, не може знайти відповідного положення – совається, ніби не на троні сидить, а на гарячу сковорідку потрапив.

Нарешті хтось все-таки наважився порушити тишу, і по залу луною рознеслося:

- Ріверія та її мешканці хочуть знати, що сталося вранці між королем і королевою!