Глава 4. Тикання та його наслідки

«Та вже, поговорили... Нічого не скажеш!»

Філ відчував, що знаходиться не на своєму місці і не знав, чи хоче і, головне, чи треба звикати до нього. Ну який з нього король, справді? Якщо він навіть порозумітися з людиною нормально не може! І кому тільки таке в голову прийшло - обрати його... А, може, ці Старійшини взагалі спеціально це зробили, щоб народ повеселити? Типу, дивіться, які дурні бувають!

Перебувай Філ зараз... та хоч би у Сверра на заїжджому дворі - вже давно зі злістю жбурнув би об стіну кухоль з недопитим питвом або перевернув би стіл з пересердя. Та навіть просто вилетів би з корчми і помчав стрімголов в ліс, далеко-далеко... А ще краще зустріти в такому стані влєка... Нехай, гади, відповідатимуть за все, що вони з Дикими роблять!

Тут же, в цьому величезному "кабінеті" (слово-то яке незвичне!), все було чужим, незнайомим, і рука не підіймалася вилити обурення звичним способом.

Відчинилися двері, і на порозі з'явився Антон.

- Я можу увійти? - як ні в чому не бувало поцікавився він. Отримавши дозвіл, продовжив: - Даруйте. Я мусив наполягти і пояснити, що вам не варто викликати королеву в такий час. Я мусив здогадатися, що реакція її величності буде саме такою. Мені щиро шкода, що все так вийшло.

Ось тепер Філ стояв геть очманілий. Яке там обурення? Його як рукою зняло. За що вибачається ця людина?! За те, що виконала його тупе, необдумане бажання? Чи за те, що Юліана все ще не може пробачити Дикому своєї образи? І якщо все саме так, то чому шкода йому? Адже він не має до цього жодного відношення! Вся ситуація - тільки його, Філова, помилка, нічия більше!

- Тобі нема за що вибачатися, Антоне. Це я, наївний баран, вирішив, що зможу ось так, відразу все змінити... - На обличчі помічника на якусь мить з'явилася усмішка і тут же згасла. Філ навіть подумав, що йому здалося. - По-дурному все вийшло, так?

Антон знизав плечима.

- Я попросив, щоб вам принесли сніданок сюди, - він вказав на непримітні двері в протилежному кутку кабінету. - Якщо ви дозволите, я приєднаюся до вас, і ми зможемо дещо обговорити.

Кімната, в порівнянні з тими, що Філ встиг побачити сьогодні, була невелика і немов для чогось захована усередині. Без виходу на відкритий майданчик. У ній і містилося щось зовсім небагато: три легких на вигляд крісла по кутах, стіл і диван. А ось на стіни для чогось навішали зовсім вже непрактичні полиці зі скла. Туди ж і не покладеш нічого путнього! Ріверійці, видно, теж це розуміли і тому наставили нікчемних прозорих дрібничок у вигляді всіляких звірів. Ось навіщо, питається?

- Розумієте, ваше величносте, - почав Антон, коли вони обидва сіли за заставлений купою всяких тарілок, келихів і приладів стіл, - в перший місяць всім складно. Людина потрапляє в нові для себе умови, і навіть корінні ріверійці можуть допускати різні незначні помилки.

«Не, ну вони точно знущаються! - подумав Філ, оторопіло дивлячись на акуратний ряд начищених до блиску штуковин, якими його мучили ще при підготовці до поєдинку. - Нехай і не сподіваються, що він стане усіма ними користуватися! Та навіщо взагалі стільки?! Начебто у нього не дві руки, а двадцять!»

Тим часом Антон продовжував говорити, ніби й не помічаючи замішання нового короля:

- Не варто сприймати помилки, як трагедію. У перший час все, що від вас вимагається - це слухати і дивитися, як поводяться інші - королева, охорона, помічники.

У цю мить Антон схопив один з приладів, що лежать поруч з тарілкою. Точніше, не те щоб вхопив, а якось так акуратно виловив трьома пальцями з ряду і підняв вгору, немов показуючи Філу.

Демонструє, чим їдять таке? Схоже на те... Філ відшукав у себе схожий предмет, і ткнув їм в тарілку, на що отримав схвальний кивок помічника.

Значить, дивитися і слухати? Тобто, ніякої самодіяльності. Невже він правильно зрозумів негласний натяк свого підлеглого? Ну так, прямим текстом сказати королю, щоб не випендрювався, помічник, напевно, не може, а якось інакше дати зрозуміти...

Філ замислився. А може це і правильно поки? Для початку треба озирнутися, засвоїти хоч якісь поняття, щоб не потрапляти раз у раз в халепу - неприємно ж йолопом виглядати, особливо в її очах.

«Навчання» тривало години дві. Антон розповідав всякі тонкощі, підкреслив, що королева зобов'язана вітати короля, і відводити руку взагалі некоректно.

- Адже таким чином ви змушуєте її стояти на коліні довше. Вам всього лише треба звикнути до нашого способу життя. Це знак поваги.

Хороший знак! Можна подумати, тому, що королева опуститься перед ним на коліна, вона його раптом заповажає! Особливо після всього, що сталося на Слевері.

- Ти й справді вважаєш, що сьогодні вона зробила це з поваги до мене? - додавши в голос скепсису, поцікавився Філ.

Якийсь час Антон мовчав.

- Складно це все... - нарешті промовив він. - Ви з королевою опинилися в непростій ситуації. Але одне я можу твердо гарантувати: для будь-якого ріверійця цей жест - не просто символ, а дійсно знак поваги до монарха. Саме тому всі так педантично ставляться до його виконання.

Говорили вони довго і багато. Філ, слідуючи пораді, намагався не сперечатися і взагалі більше слухав. Правда, запам'ятати все те, що говорив помічник, виявилося йому не під силу, і від великої кількості незрозумілих слів в голові утворилася така мішанина, в якій сам чорт не розбереться.