Глава 3. Постраждалі двері

Юліана вийшла з кабінету його величності, дочекалася, поки вийдуть охоронці, а потім зробила те, про що мріяла протягом усієї розмови – простягнула руку і нарочито голосно гримнула дверима. Попри ранню годину в приймальні вже перебували кілька людей. Вони здригнулися і обернулися, здивовано втупившись у королеву.

Юліана і сама не очікувала, що не стримається, але гнів, від зустрічі з Диким, вимагав виходу, і вона не відмовила собі у задоволенні випустити його. Ця людина дратувала її до крайності, і Юліана хотіла, щоб він зрозумів це. Тому вона не стала зациклюватися на тому, хто і що подумає, а спокійно попрямувала до виходу, однак на півдорозі завернула назад. Підійшла до столу Антона.

– Я вперше і востаннє прийшла сюди в такий час на вимогу його величності. Знайдіть спосіб донести до нього, що таке норми пристойності, поясніть, що значить бути ввічливим і ставитися з повагою до особистого часу людей. Бо якщо пояснювати почну я, постраждає репутація всієї служби короля. Ви знаєте: я – не стану терпіти його «тикання» і подібних витівок!

– Даруйте, ваше величносте. Ви маєте рацію. – Антон поспішно піднявся і вийшов з-за столу. – Ми звичайно ж постараємося вирішити всі питання найближчим часом. – Він проводив Юліану до виходу і чемно відчинив перед нею двері. – Переконаний нічого подібного більше не повториться.

Акуратно прикрив за Юліаною стулки, мабуть, побоюючись, як би вона не зробила нову спробу рознести все двері в приймальні, а Юліана вирушила до себе.

Вже у переході королеву гукнули:

– Ваше величносте, одну хвилиночку, дозвольте поставити вам кілька питань?

«О ні! Тільки журналістів їй зараз і не вистачало!»

– Юначе, мені здається зараз не відповідний час для інтерв'ю. Ще дуже рано, а я...

Поки Юліана говорила все це, журналіст наздогнав її.

– Буквально одне питання, я прошу вас. Що сталося в кабінеті його величності? Чому ви вийшли звідти обурена? Він образив вас?

«Сидів в приймальні короля...» – зробила невтішний висновок Юліана.

І чого ж тобі не спиться так рано? Їй наказали з'явитися, змушена була, а цей…

– Юначе, благаю, ви випадково почули і побачили те, що не призначалося бачити і чути стороннім. Для всіх буде краще просто забути цей інцидент. Сьогодні перший день правління його величності і рано робити бодай якісь висновки. Треба дати йому час, і все налагодиться.

Звісно, у неї і в думках не було захищати Дикого, але виставляти скандал напоказ – це зовсім інша справа. Це не потрібно нікому.

– Щойно, в приймальні його величності ви казали зовсім іншим тоном! – зауважив юнак. – Ріверія та її люди мають право знати, що відбувається!

– Значить, я була неправа, коли дозволила собі вийти за межі, – незворушно відповіла Юліана. – Ви, як цивілізована людина, повинні розуміти, що у мене є причини для неприязні. Надалі я намагатимуся не виявляти своїх почуттів, а вас попрошу утриматися від будь-яких коментарів.

Але, судячи з усього, амбітний юнак, він же спецкор інфоканалу «У Палаці», не став дослухатися до прохання Юліани. Не минуло й трьох годин, а всі мас-медіа вже сурмили про «Інцидент за закритими дверима» – саме так обізвали ранкову зустріч короля і королеви в засобах масової інформації.

Юліана якраз вийшла зі свого кабінету, щоб відправитися на засідання ради правління, коли почула, чи то радісний, чи то здивований вигук Кіріла – її помічника та іміджмейкера, який розгорнув сторінку вірту.

– Що там? – зупинилася вона, шкірою відчула не добре.

Кіріл розтягнув губи у задоволеній посмішці і розгорнув оглядач так, щоб Юліана змогла побачити статтю.

– Веселощі починаються, – «порадував» він.

«Королева відмовилася коментувати подію, проте з помічником його величності говорила дуже і дуже різко. Вона просила, щоб короля не просто навчили законів і нормам, за якими живе Ріверія, але ще і тому, що значить бути ввічливим і з повагою ставитися до підданих. Висновки про все читач зробить...» – миттєво прочитала Юліана і з досадою хитнула головою.

Кіріл не помітив її невдоволення і життєрадісно продовжив:

– Я ось тільки одного зрозуміти не можу – робочий день ледь почався, а ви не тільки встигли зчепитися, а ще й розповісти про це світу. Юліано, коли?

– Та ось бачиш, Кіріле, хто рано встає, тому… – Юліана не стала закінчувати народну мудрість, ситуація все ж не спонукала до жартівливого тону. – Пішли до мене, треба обговорити це, – сказала вона своєму помічникові і попрямувала назад в кабінет. – Тільки попередь розпорядника, що я затримаюся.

Поки Кіріл зв'язувався з розпорядником залу засідань, Юліана дивилася у вікно в надії віднайти душевну рівновагу. Але чомусь зараз їй здалося, що завжди яскраві фарби Ріверії раптом зблякли, стали сірими і непоказними, порожніми і холодними, а слідом за цим відчуттям все всередині заповнилося спогадами. Вона так само стояла біля вікна і так само дивилася вдалину, тільки навколо була темрява... На іншому боці вулиці страхіттям височів покручений остов сусіднього будинку, порожніми очницями зяяли розбиті вікна... А знаходилася вона в підземному місті Слевера. На якусь мить Юліані навіть здалося, що в ніс ударило тим огидним затхлим смородом, і вона скривилася.