Глава 15. Смерть в бою

Філ сидів на троні, а влєка опускалася перед ним на коліно…

Все вірно. Так і мусить бути. Адже це він її пан. Нарешті вона допетрала це! Тільки незрозуміло, звідки взявся перстень, до якого вона для чогось прикладається чолом. Дуже коштовний перстень… Звідки він в нього?

***

Що змінилося? А, головне, чому?! Щойно він сидів на троні, а зараз… В голові все переплуталося. Філ ніяк не міг зрозуміти, що змушує його робити це… Він уже кілька разів обертався, в надії побачити того, хто, вчепившись мертвою хваткою, змушує його опускатися на коліно перед цією влєка, але за спиною нікого не було. Він сам! Він сам робить це! Навіщо?! Яка невідома сила грає з ним такі жарти? Розуміючи, що не мусить цього робити, опираючись всіма силами, Філ все одно опустився, а вона простягнула йому ліву руку. На її середньому пальці, знущаючись, блищить перстень… такий же, як нещодавно в нього, з великим каменем яскравого чорного небезпечного кольору.

 Він бере її руку у свою і схиляється до персня лобом.

– Радий служити Вашій Величності…

Невже це він говорить?

Ні! Ніколи він не буде їй служити! Це вона рабиня! Він продав її! Он, навіть клеймо на плечі є. Що відбувається?!

Влєка тріумфує. Насолоджується своєю перемогою. Її очі сяють, на обличчі презирлива посмішка. Він чує її думки: «Ну! І хто кого продав?!», озирається на своє плече, але…

***

Тепер вони стоять на ринку, і вона торгується, загинаючи за нього немислиму ціну. Торгується люто, боячись втратити хоча б один суєн. Розхвалює свій товар, а Філ не може зрозуміти, як же таке могло статися. Коли все перегралося? Адже це він мусить продавати її!

***

А потім він йшов якимось темним коридором і знав, що в кінці його чекає вона ж. Ця бісова влєка. Усюди вона! Аж ось приходить. Величезна світла кімната, сонячні промені відбиваються на дивних, незвичних Філу предметах нижнємирців, ковзають по прозорій шкірі напівроздягненої влєка. Вона посміхається, заграючи з ним… а десь далеко маячить якийсь тип і кричить, щоб він не смів до неї торкатися. Наче це не вона спокушає його!

***

Філ вже не міг встежити за мінливими декораціями. В голові нав'язливо крутилося: «Щось не так!» Але він ніяк не міг вхопитися за цю ниточку. Різкі перемикання зводили з розуму, не дозволяючи зосередитися і обдумати ситуацію. Роздратування накопичувалося, піднімалося хвилею, готове виплеснутися на кого завгодно…

***

І от новий образ. Тепер він бачить лише її обличчя. Очі – бузковий вир, повний туги. Вони дивляться ледь не в душу і блищать від сліз. Губи тремтять. «Ти ж не зробиш цього, правда? – голос зривається. – Ти ж не продаси мене? Люди не продаються, Філе…»

Ось воно! Це все її штучки! Аякже, не продаються! Розкажи це кому-небудь іншому! На жаль тиснеш? Нікчемна, брехлива погань! Нічого у тебе не вийде! Мені твої очі і губи до заднього місця!

Отримуй!

Не в змозі більше контролювати свою ненависть, він з розмаху б'є її по щоці. Так вже було одного разу. Тоді у відповідь він отримав удар під дих. Але тоді він не знав. Розслабився, не був готовий. Зараз все інакше. Влєка знову, як і в минулий раз, стала простягати руку, щоб ударити його. Тільки цілилася зараз в обличчя. Напевно, теж хотіла дати ляпаса. Але аж надто все якось повільно робила. На що вона розраховує?

 Задоволений тим, що є на кого зірвати зло, Філ схопив її за руку, потягнув на себе і… прокинувся.

****

Перед самим його носом виявилася влєка з широко відкритими, чи то від страху, чи то від несподіванки, очима. Він дійсно тримав її за руку, в якій була затиснута якась ганчірка. О, схоже, він зловив її на гарячому!

– Що це ти тут робиш? – прохрипів Філ.

Влєка відсахнулась.

– Марта попросила змінити компрес.

Філ прокашлявся і міцніше стиснув її руку.

– Не бреши мені!

– Це правда. Марта попросила допомогти. Багато поранених. Не справляється. Я просто змінювала тобі компрес.

Вона говорила тихо і впевнено. Голос рівний. У кімнаті справді пахло велоном – рідкісним коренем, відвар якого знімає жар і знезаражує рани. Здається, він погарячкував? Може і так, а може і ні. Вона ж влєка…

Він ще якусь мить протримав Влєка за руку і відпустив. Влєка кинула ганчірку у ринку з темним відваром, відійшла від нього. Філ сіл. Від різкого руху защеміло плече. Сон зі своїми видіннями відступив, надавши місце спогадам про минулу ніч. Він бився з влєка, і той метнув в нього «зірку». Зрозуміло, звідки біль в плечі. Потім знепритомнів. Але наші прогнали їх, інакше він був би зараз не тут, а в полоні у влєка. Цікаво, скільки часу він згаяв?

І тут Філ згадав одну річ.

– Що ти робила на вулиці? – зі злістю запитав він.

Вона дивилася на вогонь і навіть не сіпнулася. Філ став підніматися, ніяк не можна показувати ворогу свою слабкість. Ліжко заскрипіло, лише тепер влєка обернулась.