Глава 9. Плата за постой

Дорогою нагору Сверр спробував вмовити Філа.

– Ох, не зрозумію я, чом ти так з нею возишся? Нагодував… напоїв… відігрів… Кімнату окрему взяв. Слухай… – він зупинився і злегка штовхнув Філа в плече. – Може, все-таки… ну, це… даси мені її? Потім?

Філ подивився на влєка. Складно було зрозуміти, про що вона зараз думає. Обличчя незворушне, погляд байдужий. Але тільки навряд чи вона дійсно така спокійна, як виглядає.

– Вибач, Сверре, але ні.

Сверр розчаровано махнув рукою і повів їх далі, продовжуючи нудити:

– Ти змінився Філе. Сильно змінився. Став відлюдним. Дружбу стару не цінуєш. Так не можна. Це до добра не доведе.

– Сверре, справа не в цьому. Ти зрозумій, мені назавтра товарний вигляд потрібен. Дівка гаряча, зухвала – боронь Боже, зашибеш чимось. Як не вб'єш, так покалічиш. Ти ж бачиш, – Філ взяв її за підборіддя, повертаючи до світла ліхтаря, який Сверр ніс у руці, – красою не блищить. А якщо ще й покалічена буде, так мені за неї не те що коня, а цвяха іржавого не дадуть.

Влєка відвела його руку.

Ось тепер він її точно зачепив! Не те щоб ставив це метою, просто кумедно було спостерігати за її реакціями. Лампа, яку Сверр тримав у руці, висвітлювала її обличчя. Очі влєка блиснули, губи перетворилися в тонку лінію, а руки стиснулися в кулаки. Цікаво, і що вона скаже? Чи зробить? Тут? На постоялому дворі серед купи Диких?

Але нічого не сталося. Вона мовчки відвернулася і розтулила кулаки. Ух ти! Ніяк інстинкт самозбереження прокинувся? Це ж треба, і двох діб не минуло!

– Коня? – Сверр зміряв влєка оцінювальним поглядом і став відсувати засув на двері. – Ну, тоді зрозуміло, чому вона досі жива. А я-то все голову сушу: що це з тобою сталося? З чого раптом такий напад милосердя? – він реготав і простягнув Філу ліхтар: – Гаразд, іди, грій свою кралю. І не забудь оплату принести. Пам'ятаєш ще? У мене наперед.

– Міг би і не нагадувати. Я, начебто, тебе жодного разу не підвів. Так що, не хвилюйся, влаштуємося і принесу.

В кімнаті було холодно. Філ закрив двері і відразу взявся розводити вогонь у каміні. Сверр щадив дрова і тому протоплював лише ті приміщення, в яких хтось жив. Та й правильно – чого дарма палити? Рідко хто з Диких в змозі заплатити за окрему кімнату. Найчастіше обходяться загальними залами на нижньому поверсі.

Впорався швидко. Вогонь з веселим тріском побіг по висушеній деревині. Філ обернувся на влєка. Та сиділа на лаві біля вікна, підтягнувши коліна до підборіддя і поклавши на них голову. Треба ж! А він і не помітив, як вона пройшла від дверей до вікна. Що ж це він так необережно? Чому перестав сприймати її, як ворога? Забув, з ким справу має?

– Сідай на ліжко. Ближче до тепла буде, – промовив він. Зачекав, поки вона відреагує та пересяде, додав: – У тебе на шиї золотий ланцюжок. Віддай його мені.

Протягає руку. Влєка підняла на нього очі і відповіла:

– Цю річ треба заробити!

Сказала, як відрізала. Вона що, думає, він не зможе відібрати її? Битися з ним збирається? Ось так і роби людям добро! Мабуть, якби відразу, ще там, в бункері, поки безпам’ятною була, відняв всі цінні речі, так і розмов би зараз ніяких не було. Та, власне, йому взагалі все одно, чим вона буде розплачуватися. Вона. Тому що у нього, крім її цінностей, заплатити за нічліг нічим. Її ж колишні дружки зусиль доклали.

– Гаразд. Не хочеш ланцюжок, давай оберіг. Він теж згодиться.

– Так! – її очі гнівно блиснули, вона зіскочила з ліжка, активно махає руками, пальцем в нього тикає. – Чому б тобі не розплатитися своїм добром? Зрештою, я не просила тягнути мене в цю діру. Твоя ідея – ти і розплачуйся!

Ні, ну ця її зухвалість вже просто дратує! Спостерігати за нею, може, і смішно, але мусить же вона бодай якусь міру знати! А то вже зовсім країв не бачить!

– Ти, здається, трохи не второпала, влєка! У тебе нема жодних речей! Вони належать мені! По праву переможця у двобої! І те, що я не забрав їх відразу, а дозволив тобі донести сюди, взагалі нічого не міняє!

– Переможця двобою?! – вона здивовано повела бровою. – Здається, це ти не розумієш! Так от, слухай мене! Двобій ти поки що не тільки не виграв, але і не розпочав! І буде він не зі мною! Легко вигравати, прикрившись жінкою? От лише другої такої можливості тобі ніхто не дасть! На рівних доведеться!

«Що вона меле?»

– Та яка ти, за великим рахунком, жінка? У влєка нема жінок і чоловіків – є воїни. Просто воїни, і більше ніхто! Це ти обрала собі таке життя. Ніхто не силував за людьми полювати! Тож досить тут тепер мені на жалість тиснути! Так. Трапляється, що і влєка програють. Не все ж тільки вам радіти? Скажи ще, що ти цього не знала!

– Я не влєка! І своїх речей тобі не віддам!

– А ти знаєш що? Не віддавай! Не треба! – Ця дєвка його вже до печінок дістала своєї тупістю! Можна подумати, він не про неї дбав, коли Сверру відмовляв! – Не хочеш платити своїми речами – заплатиш тілом. Прошу! А Сверр-то як зрадіє такому подарунку. Нумо, пішли!

Філ схопив її за руку і потягнув до дверей. Надалі буде розумнішою! Цього разу тримав її міцно, пам'ятаючи про вміння вивертатися. Врешті він теж втомився і не був налаштований на дурні наздогонялки. Влєка дійсно стала вириватися.