Глава 3. Жіноча солідарність

Неймовірною особливістю Ріверії було те, що дощі, які зволожують землю, проходять тут виключно уночі, і виключно тоді, коли цього потребують врожаї. Лагідний клімат дозволяє знімати по три врожаї на рік. Все гармонійно, вивірено, жодних катаклізмів, жодних несподіванок. Чия це заслуга? Навряд чи людей. Певно, їм просто пощастило із кліматом.

Прокидаєшся на світанку, зволожене повітря вривається у кімнату легким подувом вітерця, сонячні промінчики вже зігрівають нічну прохолоду. Можна спуститися вниз, пройтися квітучим різнобарв’ям саду, вдихнути аромат квітів і дощу.

Шкода тільки, що прокидаєшся один у величезному ліжку, з присмаком гіркого розчарування від попередньої зустрічі з чоловіком, а компанію в саду скласти нема кому. Охоронці не рахуються.

Сьогоднішній день розпочався з офіційної вказівки, завіреної його величністю, з вимогою пройти медичний огляд. Переймаються, бідненькі, раптом, вона вже теж носить королевича. Ага, розмріялися! І в гарячковому сні не вигадала б від такого дитину планувати, не те що заводити!

Цікаво, це його ініціатива чи вимога суддів? На самому листі нічого не було вказано. Якщо б точно знати, що його, можна було б проігнорувати.

Вчора вони знову посварилися. Цього разу через той дурний бал. Дитячі уявлення про те, що король-королева можуть робити, що заманеться – така нісенітниця! Точно, що тільки дитині в таке і вірити! Ну не подобається їй подібне проведення часу! Не-по-до-ба-є-ться! Пусті балачки, кляті підбори, цілком згаяний час. Так ні! Ріверійці ще й вигадали собі, що організація подібних заходів повністю входить в обов’язки королеви. Ну так, кому ж ще підданих розважати?! Король у нас зайнята особа, тільки в нього море інших справ є! Заявиться на десять хвилин, а вона весь вечір до ночі змушена те терпіти, бо ж королева повинна йти з прийому останньою! А потім, коли вже з ніг валишся від втоми, ще й він у спальню завітає!

– Я ж просив тебе лишитися! Ти знала програму, сама її складала!

Залетів до її кабінету без попередження, дверима грюкнув так, що вона ледь не підстрибнула від несподіванки, і жодних вітань, відразу волає. Юліана теж підвелася з крісла, рішуче пішла йому назустріч. Що він взагалі собі дозволяє?!

– А я тебе чесно попередила, що в мене у Мароррі ще справи незавершені лишилися! Що я змушена буду повернутися, там на мене діти чекали! І це через тебе довелося відкласти їхній виступ! Невже, по-твоєму, діти менш важливі, ніж дружини членів ради правління, яким раптом заманулося потанцювати?! Ти міг відкласти свою надважливу розмову на кілька годин, все одно б лишився час для неї. Так ні! Тобі заманулось владу продемонструвати!

– О, так, звісно! – сплескає руками. – Лише прагнув тебе захистити від журналістів, і не хотів, аби ти від них про те дізналася! Це так і називається: демонстрація влади! Наступного разу неодмінно врахую!

– Турботливо, просто слів нема!

Вона була змушена стільки часу на дорогу туди назад витратити, а потім ще й на бал до нього повернутися! Аби ж йому незручностей не створювати! Впорався – молодець! Змінили програму, й все по тому, чого прийшов ось це зараз і претензії висуває? Ах, довелося час на балу марнувати, ну вибач! Сам винен!

Вони б, певно, ще довго могли ось так сперечатися, якби в нього не настав час наради. Він рішуче розвертається, відкриває двері, нарочито голосно, аби у приймальні теж було чутно промовляє:

– Я хочу бачити тебе сьогодні на нараді, не запізнюйся та не забудь про традиційне вбрання і символи влади!

О, звісно, за ним же мусить бути останнє слово!

– Авжеж, ваше величносте, якби мені це тепер забути після такого нагадування?!

***

За її проханням Кіріл переглянув ланцюжок вхідних. Вимога була від суддівської колегії. Вона не наважилась її ігнорувати, адже зовні у нас все за законом. Довелося таки йти та проходити огляд, не дивлячись на те, що сама Юліана чудово знала відповідь.

Так сталося, що після виписки, у лікарню Юліана не заходила жодного разу. Все якось не складалося заскочити. Тепер же сиділа перед А`лліною і уважно спостерігала за нею. За її мімікою, жестами.

– Юліано, я можу затримати рапорт. До завтра. Скажи йому сама.

– Ви схожі з ним, наче дві краплини! – вирвалося на волю усвідомлення.

А`лліна усміхнулася.

– Наша схожість – то факт. Це від матері. Однак, ти уникаєш відповіді. Він знає про це? – вона вказала рукою на результат її медогляду.

Юліана махнула головою.

– Наші відносини не заходять настільки далеко. Жодних інтимних подробиць.

– Невже все так погано? – А`лліна запитувала, а її голос, весь її вигляд виказував на щиру зацікавленість.

Та Юліана не була готова ділитися своїми проблемами. Принаймні зараз. Новина про те, що вона сестра його величності ще не встигла влягтися, і дружні стосунки, що склалися ще тоді, до коронації, якось відійшли на другий план.

– Пусте, – відмахнулася Юліана.

– Дивись. Адже я знаю його змалечку. Можливо, допомогла б чимось.

Юліана усміхнулася. Жіноча солідарність – то святе.

– Чесно кажучи, я вважала, що ти це питання, – А`лліна знову вказала на папірець, що лежав перед нею, – відразу після двобою вирішила. Та і я теж молодець! Зовсім забула… Ти не хочеш її зняти?