Глава 9. Важливість репутації

Кіріл наздогнав її у переході. Збуджений, захеканий, наче спринтерський забіг робив.

– Юліано! Що ти… – тут він помітив, як обернулися на нього кільках людей, що проходили поруч, похопився. – Даруйте, ваше величносте, ми можемо обговорити дещо? Наодинці?

Щойно опинилися у її кабінеті, Кіріл вхопився за голову. Певний час Юліана не могла зрозуміти, він дійсно сміється, чи це в нього така істерика? Зачекавши кілька хвилин, нагадала про себе.

– Пробач. Пробач, чесно. Ти б його тільки бачила. Що? Боги Ріверії, що ти йому сказала, що він вискочив з кабінету, ніби обпечений?

Юліана задоволено посміхнулася.

– Та так… Кажеш, переполошився? Шкода, що я не мала змоги на це подивитися. Було б цікаво.

Протягом усього зворотного шляху Юліана налаштовувалася на розмову з Юрою і в ту хвилину, коли з'явилася на порозі його кабінету, була певна, що готова до неї. Однак вона очікувала більш емоційного діалогу, приготувалася протестувати та доводити свою правоту, а король обрав тактику, в якій не залишилося місця для суперечки. М'який тон, повний батьківської турботи, збентежив її і, не дивлячись на те, що Юліана відмінно зрозуміла гру його величності, змінити що-небудь була несила. Вона не могла висунути свої аргументи, бо виглядала б просто дурепою. Ініціатором в будь-якому випадку мав бути він. Юліана ретельно вибудувала лінію захисту, але виявилося, що на неї ніхто не збирався нападати. В результаті все пройшло аж ніяк не за її сценарієм.

– А ти знаєш, – продовжила вона: – він же відчитав мене. Спокійно, без грубощів. Однією фразою…

Водночас даючи зрозуміти, що може і не зупинитися на цьому, якщо вона викине щось подібне ще раз. Цікаво, а що він буде робити? Як далеко піде, якщо вона і надалі не стане підкорятися йому?

– Та, як я зрозумів, останнє слово лишилося за тобою? Його величність сильно просили, щоб ти не поспішала робити якийсь крок. Хоче його з тобою обговорити.

Юліана кивнула. Звісно, хоче. Нічого, нехай трішечки знервується. Йому буде корисно. Ідея з шантажем осяйнула у мить, коли закривала двері. Ще з пів хвилини їй знадобилося на те, щоб остаточно сформулювати її. Кіріл каже, що результат вийшов ефектним. Але ж це чистої води блеф. За цим нічого нема. Вона не виставить себе у першу чергу дурепою, що повелася на залицяння. Тож весь час на цьому його величність не втримаєш і, звісно, приборкати завдяки цьому теж не вийде. Так, маленьке відчуття задоволеності від маленької перемоги.

Як виявилося, знервувався його величність доволі серйозно. Усю свою невідкладну купу справ відклав, аби з нею те питаннячко обговорити. Щоправда, сам прийти не зволив. Знову через помічників діяв. Коли Кіріл повідомив, що помічник його величності, просить про з’єднання, Юліана уточнила, хто саме прагне розмови, а коли почула, що його величність, відмовила.

– Скажи, що я зараз зайнята, нехай зателефонують хвилин через сорок.

Вона не брехала. Кіріл був свідком, що справ за два тижні навалилося, як з дірявої торбини. Чом його величність вважає, що тільки в нього вони є невідкладні, і саме вона до нього бігати мусить? Нехай почекає трохи.

Кіріл знехотя погодився, але відразу же прийшов і почав проводити виховну роботу. Мовляв, не варто так сильно нахабніти.

– Зрозумій, ти не маєш права йому відмовляти. Ні в чому. В жодному з питань. Якщо так триватиме, у нас у всіх виникнуть дуже серйозні проблеми.

– Він нічого мені не зробить зараз. Просто повір.

– Тобі, можливо. В тебе ще є команда. У нього є як вплинути, повір. Не знаю, через що він там так переполошився. Роби, як вважаєш за потрібне, тільки про мої слова не забувай. Між собою, у приватних справах, сумнівно, але можливо, ти можеш якось інакше будувати ваші відносини. На людях, серед журналістів чи при членах правління – все має бути бездоганно і у рамках закону. Жодних свідків порушення процедур. Тобі зійшло з рук раз, другий… Так не буде тривати весь час. Він жорсткий політик. Ані я, ані ти, ані вся наша команда – йому не конкуренти. За його спиною дванадцять років правління. Пам’ятай про це. Завжди.

Юліана кивнула. Чом відмовлятися від слушної поради? За слушну пораду і подякувати можна. Адже сама хотіла розпитати Кіріла про межі, в яких має право діяти, аби у халепу не вскочити. Ходити по краю прірви, воно лоскотно, але ж головне не зірватися при цьому. І що казати, коли не знаєш, на що можна розраховувати?!

Нова розмова з його величністю відбулася за годину. Вдруге на його території. Цього разу в кабінет разом з нею увійшов помічник короля, тож, дослухаючись до поради Кіріла, Юліана, на велике задоволення його величності, була змушена зробити вітальний знак.

Не дивитися в очі, аби не бачити ту зверхність, опуститися на коліно, прикласти його руку з перснем до свого чола.

Можливо, вона сама собі все це вигадала? Можливо, вони усі не сприймають цей жест так болісно, як вона? Можливо. От тільки занадто яскравою була посмішка, що блукала на його обличчі, коли підводилася з коліна.

Помічник його величності, справно сервірував невеличкий стіл на двох, біля крісел, та пішов. Юра запросив її у той куток свого кабінету. І знов, впевнений у собі, у погляді жодного сум’яття з приводу теми, про яку розмовлятимуть. Тож, опанував себе? А, головне, вона сама дала йому цей час! Кіріл має рацію, тягатися з таким буде важко.