Глава 8. "З приїздом, люба!"

Про те, що Юліана повертається, його величність сповістили заздалегідь. Спромоглися довести до відома.

«Банда бунтівників-заколотників!»

Коли думав про неї та її свиту, нічого іншого на думку не спадало. Під час мандрівки її охоронці так ретельно оберігали спокій королеви, запобігаючи будь-яким його спробам зв'язатися з нею, що виникала тільки така асоціація.

Юра намагався ставитися до витівок Юліани спокійно, з гумором, але тим не менш відчував себе ображеним. Ні. Звичайно, він охолов за цей час. Попадися вона йому на очі в той день, коли він дізнався про її від'їзд… Навіть уявити складно, що б він зробив з цим дівчиськом! Добре, що він все-таки стримався, і до «кривавої розправи» справа не дійшла. Проте на місце її поставити потрібно. Щоб надалі не заривалась, демонструючи йому свій характер. Тим більше що часу у нього на конкурентну боротьбу з черговою жіночкою немає – у Ріверії, здається, назріває новий скандал. Кілька днів тому йому повідомили вельми цікаву новину: Леонора, його попередня дружина, чекає на дитину.

Це стало несподіванкою з двох причин. По-перше, ще років п’ять-шість тому лікарі винесли їй вирок – безпліддя. Але, як виявилося, навіть їхні медики помиляються. У нього з екс-королевою була індивідуальна несумісність. Інша причина для нього була беззаперечною. Він не приходив до Леонори з того самого дня, як вибухнув скандал з вакхая. Звісно, Юра уточнив термін вагітності, і сумнівів не було – вона його зрадила.

Вона – його! Ніколи ні на мить, він не міг навіть помислити, що його королева на таке здатна. Ще один удар під пах від власної жінки…

На подив, люті до неї він не відчув. Взагалі ніяких відчуттів, окрім жалощів. Саме в цю мить Юра подумав, що, можливо, Юліана мала рацію, коли казала, що жорстокість Ріверії зробила її такою? Одного разу на докоронаційній прогулянці вони ненароком торкнулися цієї теми та ледь не посварилися.

Та насправді, до чого тут Ріверія? Ріверія – бездоганний світ. А от люди… Адже саме він, у першу чергу, навіть не спробував зрозуміти людину, з якою жив. Не побачив, що з нею коїться. Він не знає, чим вона жила тут… А ще не розумів цього її вчинку. Чого їй не вистачало? Хто це міг бути? Почуття? Якийсь чоловік став для неї важливішим, ніж репутація і трон? Хто? Де він тепер? Чому пішов на злочинний зв'язок? Відповідей не було. По правді кажучи, Юліана, з якою він знайомий лише другий місяць, зараз для нього більш передбачувана, ніж Леонора, з якою прожив дев’ять років.

Подібні, близькі до самобичування міркування привели до того, що Юра вирішив відвідати Леонору в лікарні, куди та потрапила відразу після повернення з Грансвада. Програш виявився для неї занадто сильним потрясінням, до того ж додалися тяготи самого двобою. Півтора місяця на лікарняному ліжку, – а він жодного разу не справився про її здоров'я! Так… якось зовсім вже не по-людськи. Треба хоч поцікавитися, що вона тепер збирається робити.

Увійшовши в палату, Юра зрозумів, що лікарі мають підстави тримати тут Леонору так довго. На неї було боляче дивитися. Чорні кола під очима, запалі щоки, бліда, з зеленуватим відтінком, шкіра. Вся змарніла, втратила свій лоск та доглянутість. Невже все ще ніяк не може змиритися з думкою, що програла поєдинок і більше не королева? Йому сказали, що головна причина хвороби Леонори – глибока психічна травма. А може, переживає через коханця? Та й вагітність, напевно, протікає нелегко. У будь-якому разі, їй можна тільки поспівчувати. А що стосується місця королеви… Юра ніяк не міг збагнути, коли, в яку мить, воно стало для неї настільки значущим, що перетворилося на самоціль? Напевно, річ у тім, що вона не уроджена ріверійка, і цінності цього світу так і лишилися їй чужими. Стосовно себе Юра знав точно: коли на його місце знайдеться більш гідний претендент, він поступиться троном без найменшого жалю, бо гасло Ріверії – «Сила править!».

***

Він присів поруч з нею на диван. По її обличчю було складно визначити, про що вона зараз думає. Стало зрозумілим – зустріч не стане радісною і легкою. Юра не знав, з чого розпочати. Досі поняття «співчуття» і образ Леонори здавалися йому несумісними. Але треба якось починати, не дивитися ж на неї весь час.

– Привіт! Як ти себе почуваєш? – промовив Юра якомога лагідніше.

Леонора навіть не обернулася в його бік. А вже відповідати так взагалі не стала. Та він вже прийшов і хоче, аби розмова відбулася.

– Послухай, Леоноро… Я розумію, тобі зараз нелегко. Поговорімо? Адже нам є що обговорити, чи не так?

Вона продовжувала вперто мовчати, не звертаючи на нього уваги.

– Леоноро, я хочу в тебе спитати… Чия це дитина?

Тиша.

Безумовно, перша кандидатура, що спадала на думку, був Карл. Адже пішов він заради неї на злочин, хто повірить, що просто так. От тільки термін вагітності вказував на те, що це неможливо. Сталося майже перед двобоєм, а в той час злочинця вже вигнали з Ріверії.

– Не подумай, що я хочу вплинути на тебе. Я згоден увійти у твоє становище і не стану піднімати з цього приводу зайвого шуму. Обери собі світ, в якому би ти хотіла жити. Ми забезпечимо тебе і твою дитину усім необхідним. Ви не будете бідувати, тебе ніхто не стане переслідувати. Якщо ви домовитесь з батьком дитини, можемо переправити і його…

Жодної реакції.