Глава 2. Не «фен-шуй»

Пізнім ранком наступного дня Юліана сиділа, притулившись до спинки ліжка, обхопивши коліна руками та втупившись в одну точку. Сиділа вже, напевно, годину, а може і довше. У голові утворився суцільний вакуум. Вона відчувала себе розбитою – не хотілося ні їсти, ні пити, ні вставати.

На щастя, ніхто її не смикав. Схоже, коректно давали час оговтатися від неймовірного «щастя», яким нагородили переможницю. Лише згодом до свідомості стали доходити сигнали зовнішнього світу. Юліана раптом зрозуміла, що хтось тисне на обзорник. Упізнала голос помічниці Валли, озирнулася.

Так, бардак вночі вона влаштувала видатний. Усюди валялися уламки антикваріату, книги, навіть кілька картин були зірвані зі стіни. Розбите дзеркало. Портьєри на підлозі разом із карнизом, порваний полог звисає жалюгідним лахміттям. Стільці перевернуті… зараз вона не могла дати оцінку своїм діям. То був вихід сліпої люті. Її варто було випустити. Тримати таке у собі неможна. Добре, що хоч з людей ніхто не постраждав. Хоча, ні. Одна людина стала б дуже доречною…

Юліана сповзла з ліжка. Щойно опустила ноги на підлогу, відчула гострий біль у правій ступні. За нею потягнувся кровавий слід. Напевно, вночі, у запалі, вона встала на уламок і навіть не помітила цього. Дійсно, он і на ліжку кроваві сліди. Тепер, отримавши навантаження незагоєний поріз знову став кровоточити.

У двері вже гепали з усієї сили. Чулися тривожні голоси. Зараз ще вибивати почнуть! Обережно, аби не нарватися на новий уламок, дівчина спробувала відшукати у купі мотлоху капці.

– Та досить вже колотити! – крикнула, знаходячись на середині кімнати. – Я маю право виспатися?!

Капців поруч не було. Юліана вирішила облишити безглузду затію і стала обережно пробиратися до дверей.

– Що тут відбувається?! – незадоволено поцікавилася вона, відкривши їх.

За дверима стояло кілька людей. Вони щось жваво обговорювали між собою. Юліана встигла вловити щось про системника, замок та остання репліка охоронця: «Відеоспостереження покаже чи все га…» І тут всі змовкли, витріщившись на неї. Валла відреагувала першою, вискочила уперед, вхопила Юліану за руку.

– Юліано, в тебе все гаразд? Чому не відкривала? Можна я увійду?

– Валло, будь ласка, не зараз. Я ще не зовсім прокинулася. Важкий день вчора був. Відключилася, нічого не чула. Дай мені пів години, гаразд? І ще, мені віник потрібен.

– Даруй, що?

– Віник! – Юліана раптом відчула, що до неї повертаються відчуття. Першим стало роздратування. Так, заспокоїтися. Валла точно ні в чому не винна. Вона зробила глибокий вдих, видих, пояснила: – Я вазу розбила. Хочу зібрати уламки. Зі мною все гаразд.

Юліана прикрила двері та присіла на підлокітник одного з крісел. Ногу пекло. Не завадило б знайти аптечку. Але ж вона тут ще не освоїлася. Можна у ванній подивитися. Це було б логічно. Та це значило, що треба йти назад через купу уламків та уламків босоніж, адже ванна кімната у тому боці. Вона зняла халат, приклала його до ступні, спробувала привести до тями усі думки, що вже поспіхом атакували її зсередини. З цього місця майже не було видно, що у спальні вона пронеслася, наче торнадо. Ретельніше поглянула на ногу. Досить глибокий поріз, проходив майже на пів ступні. Дивно, що він лише один! Вчора вона взагалі нічого не відчувала, коли крушила там все.

Холодний душ завжди приводив її до тями, але зараз чомусь не спрацювало. Дівчина встигла змерзнути, а бажаного результату так і не отримала. Напевно, те, що тебе розтоптали, просто так водою не змивається. Тут щось більше потрібне.

Аптечку Юліана знайшла, абияк заклеїла ногу пластиром. На упаковці було написано «загоює». От би знайти ще щось, аби загоювало рани у душі. Нема? Шкода, доведеться справлятися самій.

Юліана вийшла з ванної, витираючи мокре волосся, і не відразу звернула увагу, що знаходиться у кімнаті не одна. У проході між вітальнею і спальнею стояла заклякла Валла, тримаючи в руках пульт від прибиральника. Обидві розгублено завмерли. Юліана від того, що не сподівалася когось побачити, а Валла від того що бачила навколо.

– Я же просила дати мені трошечки часу, – здавлено промовила Юліана.

– Даруй. Ти не закрила двері. Я вирішила допомогти… з осколками…

На її німе питання Юліана усміхнулася:

– Тут все не по фен-шуй стояло.

Потрохи виходячи з заціпеніння, Валла ледь кивнула головою, мовляв, все зрозуміло. Згодом оживилася, загуторила:

– А ти знаєш, – вона рушила з місця назустріч Юліані, обережно переступаючи через уламки, я відразу зрозуміла, що стиль Леонори тобі не підходить. Тільки не ризикнула без твоєї згоди щось міняти. Збиралася спочатку із тобою порадитися. Речі всі коштовні, дорогі… – Валла запнулася, додала: – були. Втім, ну їх! Головне, щоб з тобою все було гаразд. Ти як? Тут кров на підлозі…

– То пусте. Наступила на осколок. Просто подряпина. А так я цілком в порядку. Прибиральник навряд чи впорається з цим. Я тому віник просила. Тре прибрати тут все, щоб більше нікого не шокувати.

– Е, ні! Я не дозволю її величності навіть перейматися цим питанням! Давай я допоможу тобі привести себе в порядок, і ти підеш у кабінет. Там на тебе Кіріл вже чекає. А я тут усім займуся. Кажеш, що хочеш, аби все по фен-шуй стояло? Ми зробимо! Якраз нещодавно я зацікавилася тією вашою наукою. Як відчувала, що знадобиться…