Рівень оптимізації

Чотирнадцятий спустився вниз. Там вже був сьомий. Сьомий поставив питання. Чотирнадцятий обрав відповідь номер три – Сьомий вистрілив у нього.

Чотирнадцятий спустився вниз. Там вже був Сьомий. Сьомий поставив питання. Чотирнадцятий обрав відповідь номер два – Сьомий вистрілив у нього.

Чотирнадцятий спустився вниз. Там вже був Сьомий. Сьомий поставив питання. Чотирнадцятий обрав відповідь номер один – Сьомий пішов. Чотирнадцятий пішов в інший бік. Через сто сорок сім кроків чотирнадцятий зустрів Об’єкт. Об’єкт вистрілив у нього…

***

– Це тупо! Тупо! Тупо! – Макс у запалі грюкав кулаком по столу, кожного разу вимовляючи своє улюблене «тупо».

– А що ти пропонуєш? – Алекс, бос Макса, ледь стримуючи своє роздратування, зазирнув у вічі своєму провідному розробнику.

– Нам треба вийти за ці рамки! Ми ходимо по колу, тупочемося на місці, а справа у тому, що так ми ніколи, розумієш, – ніколи не зможемо досягти чогось путнього!

– А що ти розумієш під цим словом?

– Те, що зможе вивести нас на новий рівень!

– Ага, – іронічно посміхнувся Алекс, – відчуваю прохання про збільшення фондів. Навіщо це нам?

– А хіба я не заслужив? «Химера» принесла шалені гроші! Тож маю право попросити хоча б частку, га?

– Ти правий, щодо «Химери», але чому б просто не зробити так само? Додати нових «смаколиків», трохи гумору…

– Ні! – перебив боса не надто схильний до субординації Макс, – це тупо! Ту-по!

Алекс стиснув зуби, але знов втримався – Макс справді був генієм. Ну, принаймні, талантом. Рідкісним до того ж: його бачення і методи розв’язання задач вражали всіх, хто мав справу з цим дивакуватим хлопцем. Втім, зауважив, Алекс, «хлопцю» вже за тридцять п’ять: дружина, дві доньки, будинок за містом та дорога машина, яку він взагалі не цінував і рідко їздив. І все тому, що робота для Макса означала все – сенс життя. Нікого не дивувало, коли цей завзятий фанатик своєї справи залишався попрацювати ввечері або на вихідні. Дивувало те, що його дружина ще не пішла від нього. Хоча, з такою платнею, як він отримував…

– Я хочу «Оберон», – повернув Алекса до реальності голос Макса.

– «Оберон»?! Тобі? Та ти знаєш…

– Знаю! І знаю його можливості. Дай мені його, і я здивую тебе! Здивую всіх вас! Ви знімете вершки з ринку, якого ще не існує!

– Я не можу сам. «Оберон»! Макс, ти вбиваєш мене!

– Ні! Я даю тобі життя! Повір мені, і через три роки ти отримаєш стільки грошей, що купиш собі цілий хмарочос. Так і скажи їм. Я гарантую!

– Хоч натякни, навіщо він тобі, – жалібно промовив Алекс. Він вже розумів, що не зможе відмовити, що перспектива, яку намалював Макс, занадто приваблива, щоб нехтувати нею: цей геній жодного разу не підвів і не обманув у очікуваннях, тож якщо він сказав, що це принесе грубі гроші, то так воно і буде. Але як у цьому переконати інших? Доведеться знов вигадувати якісь пояснення.

– Побачиш. Обіцяю: дай мені «Оберон» і рік часу, і я тобі покажу.

***

Чотирнадцятий стояв на верхівці голого пагорба – треба було йти вниз. Але там були високі кущі, тож там міг приховуватися ворог. Чотирнадцятий вибрав спуск. У кущах видимість впала майже до нуля. Раптом з-за густої парості вискочив Сьомий. «Хто такий?», – Сьомий наставив на Чотирнадцятого рушницю. «Я – Карат», – відповів Чотирнадцятий. «Ти від Зенона?». «Ні. Я – Карат – сам по собі». «Тоді йди», – Сьомий розвернувся, і пішов у хащі. Чотирнадцятий повернув в інший бік, і рушив поміж кущами. Під густими гілками сидів Об’єкт. Чотирнадцятий зазирнув у Правила і знизив швидкість рухів. Об’єкт вистрибнув і одразу став стріляти. Чотирнадцятий теж вистрілив і сховався за кущем. Об’єкт рухався по колу, і Чотирнадцятий повертав ствол своєї зброї, утримуючи Об’єкт на прицілі. Правила не дозволяли стріляти, але вони не заважали бачити Об’єкт. Нарешті Об’єкт стрибнув, просто у польоті почавши стріляти. Чотирнадцятий почекав потрібний час, і почав стріляти у відповідь. Десята куля Об’єкта припинила його існування.

Чотирнадцятий стояв на верхівці голого пагорба, роздивляючись зарості чагарнику у низині. Гарне місце, щоб сховатися. Тож там, цілком можливо, хтось є. Чотирнадцятий перевірив патрони – сорок сім штук – достатньо, щоб відбитися від такого самого, а от якщо буде звір або Об’єкт, то може стати кепсько. Втім, треба йти. Чотирнадцятий обрав північний схил: з цього боку кущі були не такі високі і густі, тож і сховатися великому звіру буде важче. Щойно він спустився в долину, як з-за великого куща вийшов Сьомий.

– Ти хто такий? – дуло рушниці Сьомого погойдалося вгору-вниз, натякаючи на його серйозні наміри.

– Я Карат. Так мене звати. Просто йду. Мені туди потрібно.

– Карат? Не чув про такого. А ти, часом, не з банди Зенона?

– Нє! Що ти! Я одинак. Я сам тут йду. Мені отуди потрібно.

– Одинак? Ну добре. Туди хочеш? Я б не ходив.

– Знаю, та треба ж!

– То йди, – Сьомий повернувся і розчинився у хащах.

Чотирнадцятий пішов туди, куди було треба. За декілька сотень кроків він зустрів Об’єкт – той ховався під розкидистим кущем. Чотирнадцятий впав і став чекати. Об’єкт вистрілив. Не попав. Чотирнадцятий поповз вбік, намагаючись обійти Об’єкт по колу. Об’єкт не відставав. Він перебігав між кущами, стріляв навмання, орієнтуючись на шурхіт Чотирнадцятого у траві. Через три хвилини такого кружляння Об’єкт підхопився на ноги і нахабно побіг у бік Чотирнадцятого. Чотирнадцятий почекав стільки, скільки потрібно, а потім вистрілив. Об’єкт впав. Мертвий.