***

Час під водою тягнувся невмолимо повільно. Рута відчувала себе полонянкою у власному домі. Після зустрічі з коханим вона не насмілювалася виходити на суходіл. Лише зрідка підпливала ближче до берега, щоб дізнатися новини від свого вірного птаха.

–  Погубила ти свого Назара, люба, –  сумно промовила ворона. – Зовсім розум втратив. Цілими днями ходить межи людьми та випитує про тебе. Намагається розшукати…

–  Я не хотіла цього. Присягаюся.

–  Знаю. Та таке вже твоє єство. Чоловіки – слабкі істоти, лише одиниці можуть опиратися русалчиним чарам.

–  Але ж Назар… я сподівалася, що він витримає.

–  Мені дуже шкода.

Гірко заплакавши, Рута знову сховалася в озері. Ніхто не міг змінити того, що сталося з Назаром. Його серце назавжди опинилося в руках русалки.

Тим часом життя Назара докорінно змінилося. Відтоді, як побачив Руту, він став одержимий бажанням знову зустрітися з нею. Кожна клітина його тіла нила від туги за дівчиною. Чоловік сам себе не впізнавав, зневажав за цю слабкість та мріяв позбутися її. Він намагався задушити почуття усіма відомими способами. Йому здавалося, наче тяжка праця здатна перетворитися на ліки. Гарував у полі так, що подеколи від втоми втрачав свідомість, тільки – от лихо – поки він перебував у маренні, перед очима знову поставала та неймовірної краси незнайомка.

Коли чоловік повертався додому, ставало це гірше. На нього находило нездоланне почуття самотності. Він почувався слабким, як морально, так і фізично. Згодом почав прикладатися до чарки. Алкоголь трохи притупляв біль, однак і він не був панацеєю.

Орест і Тимофій розуміли, що втрачають товариша. Нещасний марнів на очах. З дужого, повного життєвої енергії парубка, він стрімко перетворювався на живого мерця. Порадившись з односельцями, вони привели до Назара бабку-цілительку. Передчували, що той буде впиратися, проте вирішили ризикнути.

Стара зайшла у хату, перехрестилася.

–  Є хто вдома? – запитала вона, зупиняючись на порозі.

Назар байдуже подивився на неї й жестом дозволив увійти. Він настільки втратив жагу до життя, що не хотів навіть з ліжка вставати.

–  Бідолашний… –  цілителька нахилилася до нього, поклала долоню на лоба. – Важко тобі?

–  Так, бабо, –  зізнався чоловік.

Тимофій присів навшпиньки поряд.

–  Зможете допомогти йому? Я в боргу не залишуся!

Жінка опустила очі додолу та сумно похитала головою.

–  Це русалчин приворот. Я тут безсила… Свічку за його здоров’я в церкві поставлю, а там на Бога сподівайтесь.

Назав почув слова баби Килини, і його наче блискавкою вдарило. Не звик він на Бога покладатися. Той дозволив загинути усім його побратимам на війні, ні дітей, ні жінок не вберіг. Тихо спостерігав, як цілі села у крові тонуть, а тепер візьметься допомагати якомусь п’яниці? Аж смішно.

–  Таки русалка… –  прошепотів він.

Орест плеснув у долоні.

–  Збагнув нарешті! А якби раніше до людей прислухався, то, може б, і не потрапив у таку халепу. Знання – це сила, а ти сам він неї відмовлявся.

–  Знищити мене хотіла, –  сам до себе промовляв Назар. – Думала, я втоплюся з горя? Нехай і не сподівається… Не на того натрапила.

–  Що ж ти робитимеш? – насторожено запитав Тимофій.

Баба Килина важко зітхнула.

–  Погане він задумав… ой, погане.

–  Йдіть своєю дорогою, бабо! – насупився Назар. – Тут ваші послуги більше не потрібні.

Жінка мовчки пошаркала до дверей.

–  Я молитимусь за твою душу, синку, –  промовила вона наостанок, і зникла.

Назар, хитаючись, піднявся на ноги. Підійшов до шафи, дістав звідти загорнуту в чорне рядно рушницю.

–  Я знайду її, а потім застрелю. Присягаюся.

Орест почав м’ятися на місці. Він заломлював руки та кусав губи, не наважуючись вимовити те, що вже давно мав на думці.

–  Назаре, друже… –  почав він, з осторогою дивлячись на рушницю. – Ми з Тимофієм радо доможемо тобі в цьому. Правда ж? –  штовхнув приятеля ліктем.

–  Так-так, –  закивав той.

–  Буду вдячний.

–  Але натомість… Ти не будеш проти, якщо ми поділимо русалчине волосся на трьох?

Нараз і зовсім забув про нього. Смерть русалки не несла жодних корисних мотивів. Він лише хотів повернутися до звичного життя.

–  Не потрібна мені вдача від нечистого. Забирайте ті патли собі, якщо так хочете.