6

— Пішла геть! – роздавсь розлючений крик, і в темряві заплав вогонь – то справжня Іванка вискочила на галявину, і волосся її золотаве сяяло, немов сонячні промені вплела вона в коси. – Кому сказала! Пішла, бісова дочко, геть від нього! А полину, полину не хочеш? – і блискавицею опинилась біля русалки та хлопця.

Зашипіла русалка, здригнулась всім тілом, коли віник полиновий торкнувся її білого тіла, покрились плечі її та руки чорними плямами, а обличчя змінилось. Замість Іванки з жахом побачив Микола незнайому дівчину – вузьке кістляве лице її з синіми очима скривилось від болі та люті, широкі брови насупились, вона з останніх сил намагалась дотягнутися до шиї хлопця… але з невиданою силою справжня Іванка вчепилась в її зелене волосся та потягнула на себе, продовжуючи хльостко бити полином. Гіркий запах плив у тумані, і тільки золото волос молодої відьми та зелене мерехтіння віночків світилось в чорнильній млі чарівного лісу.

— Геть пішла! – кричала Іванка, і Микола побачив, що частина її волосся підпалена, на щоці та руках – сажа та зола, на плечі взагалі опіки червоніють… Сорочка опалена та порвана, по юбці чорні розводи та дірки від вогню…

— То це ти була… — у розпачі прошепотів хлопець та й закрив лице долонями. Кішка у вогні купальському — то його Іванка!.. А він її не захистив, не вберіг…

Ще якийсь час лише вереск було чутно русалчин, а з-за дерев виглядали зеленими очима її подружки, і немов насміхалися з неї. Шипіння раптом зникло, а Микола відчув на щоці теплі долоні.

— Все скінчилось… все… — поруч сіла Іванка та й заплакала.

 А він підхопивсь і давай-но топтати віночки, що грайливо сяяли у темряві. І така злість на себе Миколу охопила, що не зміг він захистити Іванку, така лють! Упав він потім біля неї навколішки та й поклав вихрасту голову на її коліна.

— Прости мене, Іванко… Якби ж я тільки знав! – цілуючи її пальці та чорні від сажі долоні, прошепотів він.

Іванка зойкнула і тільки тепер зрозуміла, що одна рука в неї перебита – поки билася з русалкою, болю не відчувала. Притиснула руку до грудей, подивилась схвильовано на хлопця.

— Ти що ж, не боїшся мене? – спитала здивовано. – Не будеш гнати мене?.. Відьму прокляту…

— Що болить? Що з твоєю рукою? – насупився він, не звертаючи уваги на її питання. – Треба до неньки твоєї швидше, щоб вона подивилась, ти ж руку зламала… Боляче ж певно… скоріше… — підхопив її на руки, немов пушинку.

— Та я ж не ногу, руку зламала, — крізь біль розсміялась відьма. – Я йти можу… Але ти скажи – чи через те, про що ти сьогодні вночі дізнавсь, невже не заставить тебе покинути мене?

Обережно він поставив її на траву, зітхнув тяжко. Потім провів рукою по її щоці, стираючи чорні плями. Очі її зелені так і манили у свій вирій.

— Я кохаю тебе, Іванко, і все одно мені, хто ти. Була б і русалкою – все одно кохав би… пішов би за тобою тоді в потойбіччя… Чекай, після свят я сватів пришлю. А якщо ненька твоя не віддають тебе по-доброму, то я вкраду тебе, моє сонце. Чуєш?.. Вкраду та втечемо!

— Чую… — Іванка ледь не розплакалась знову. – Втечемо, милий, втечемо, якщо не дадуть нам змоги разом бути! Але ти що ж, справді не боїшся, що від тебе рідня відмовиться? Тепер всі, певно, зрозуміли, що я… не така, як інші.

— Русалка ця нам на руку грала, — посміхнувсь Микола. – Вона ж поруч була, прийняла твій вигляд… Так що всі будуть думати, що ти за мною в ліс побігла, та й усе. Не бійся нічого, ніхто не дізнається, що тою кішкою ти була. А ми по осені та й весілля грати будемо!

І коли пішли геть з проклятої галявини, то ні Іванка, ні Микола не помітили, що їм в спини дивиться зла та посічена полином русалка. Полісся шепотіло травами, співало вітрами, а русалка повторювала:

— Нікуди ви від мене не дінетесь… Де проточна вода буде – там і мене чекайте, де річка течію несе – там і я буду на вас дивитись… До води текучої вам тепер ходу немає… Все одно моїм буде Микола… а тебе, відьмо, я зі світу зживу. Побачимо ще, хто піде геть з цього світу та іншого!

І сміх її луною прокотивсь по лісу чарівному. Кінчалась купальська ніч, зажевріло сонце, кров’ю опаливши маківки смерек та сосен. Танули в тумані купальські казки та потойбіччя, світ духів. Ховались у річці русалки, нявки шукали прихисток у старих деревах… кінчалась купальська ніч.