Розділ 23

- А ось і він. Наш любитель нічних прогулянок, - заплескала в долоні Віккі.
Наше побачення з Віккі відбувалося пізно ввечері, так як до темряви продовжилися дивні гуляння в лісі, панове знову грали в догонялки, хованки, шаради. Едгара ще тричі просили заспівати, і це було єдиним, що приносило мені задоволення на пікніку. Голос блазня звучав якось вкрадливо, хрипкі нотки надавали йому абсолютно неймовірного звучання і... музика. Вона нагадувала мені про дім. Я часто чула подібні пісні, що долинали крізь товщу води зверху...
 І ось, коли згустилися сутінки, у вікно моєї спальні постукали. Едгар стояв на підвіконні, закутаний у чорний плащ. Я відчинила стулку, впускаючи чоловіка в кімнату. Пані Грель одразу ж примружилася, підозріло дивлячись на чоловіка. Віккі радісно пискнула. Едгар... похитнувся, і мені здалося, що він захотів покинути приміщення так само, як і прийшов. Через вікно.
- Здрастуйте... - мляво промовив королівський блазень, розглядаючи привида.
Дама пропливла по кімнаті, наблизилася до чоловіка і почала посміхатися.
Світіння навколо неї стало сильнішим. Едгар став ще блідішим. Я його розуміла. Моя нелюдська природа не могла повною мірою відчути те, що відчував блазень. А відчував він могильний холод і панічний жах, які випромінював привид. Це не було її провиною, а було її природою. Але все одно приємного мало.
- Віккі, ви його лякаєте, - обережно промовила я, наближаючись до чоловіка.
Торкнулася його руки. Крижана.
- Я так скучила за рідними! - видихнув привид, - Ти так виріс, мій хлопчику.
Здивувалися цим словам і я, і пані Грель. А вже Едгар як здивувався! Він трохи нахилився вперед, вивчаючи напівпрозору даму.
- Ми знайомі? - пролунав охриплий голос барона Рока.
Віккі у своїй звичній манері запалала праведним гнівом, уперлася долонями в боки і незадоволено нахмурилася. Її сяйво з блакитного стало зеленуватим. Тепер її еманації долітали і до мене.
- І як це вам не соромно, молодий чоловіче? - сварливо заявила примара, - Ти що, зовсім рідню не знаєш?
Едгар зацьковано озирнувся на мене, потім на привид. Примружився, розглядаючи напівпрозору фігуру, що зависла в кімнаті. 
- Тітонька Вікторія? - ошелешено прошипів Едгар.
Віккі радісно пискнула і почала кружляти по кімнаті. Їй явно було приємно, що її ім’я згадали, але мене лякало те, з якою вражаючою швидкістю змінюється її настрій. Справа в тому, що привиди такі, якими були за життя, їх характер і манери не змінюються після смерті. І виходило, що наша навіжена Віккі була дамою з дурощами до того, як пішла в інший світ. Я замислилася над тим, де зустрічали Вікторію... схоже, вона пішла з життя не від хвороби. Навряд чи вона хворіла в саду.
- Вона твоя тітка? - здивувалася я.
Ми перешіптувалися з Едгаром, дивлячись на те, як Віккі кружляє по кімнаті. Моторошне було видовище.
- Прабабуся, - пояснив блазень, стежачи поглядом за дамою, що ширяла в повітрі, - по батьківській лінії. Бічна гілка. Це двоюрідна сестра мого прадіда. Її портрет висить у картинній галереї мого замку... точніше висів.
Останні слова були сказані з сумом. Цікаво, а що сталося з портретом, якщо він більше не висить у замку? Або з замком щось сталося?
- Не думав, що саме привид з моєї родини жахає мешканців палацу в саду... - Едгар примружився і поглянув на прабабусю, - я думав, ви можете з’являтися тільки в саду... У замку я вас не бачив... Ніхто не бачив.
Віккі зупинила своє божевільне метушіння і завмерла. Опустилася на підлогу, поправила складки на спідниці.
- У саду я сумую. - кокетливо зітхнула Віккі, - Але хто сказав, що я не можу гуляти по замку? Я можу відвідувати всі місця минулого життя. Тут всюди мої спогади. Просто в саду вони найсильніші і проявлятися там простіше.
- Привиди завжди сильніші в місці смерті, - вирішила подати голос пані Грель.
Даремно. Едгар тільки змирився з лісовиком і привидом. Він все ж похитнувся і сів на підвіконня.
- А це пані Грель, - посміхнулася я, - моя майже рідня. 
- Добрий вечір, - промовив блазень.
- Не бійся, - хихикнула Грель з вази, - я не заспиртована голова в пляшці. Це спосіб зв’язку.
- Пані Грель може бачити все навколо через воду... Це наш спосіб спілкуватися.
Едгар кивнув уже мовчки. Зліз з підвіконня. Зняв з себе плащ.
- Сьогодні невістку короля зачинили в кімнаті, - сказав чоловік, - Якщо так піде далі, то її відвезуть до лікарні. Ви точно впевнені, що дитину викрали?
- Так, - в один голос відгукнулися Я, Грель і Віккі.
- І якби дитину замінили не поліном, а фейрі, то було б простіше з’ясувати, куди забрали немовля. А поліно не допитаєш.
- А в палаці їх бути не може? - вимовив блазень, - ну ж бо тут живе всяка домашня нечисть? Як їх там...
- Домовики, - підказала я.
- Так. Допитати їх і з’ясувати...
- Еллі, які домовики! - обурено вигукнула Віккі, - вони розбіглися звідси давним-давно.
- Через старого Байля і його обряди з адилом? - уточнив Едгар.
Він перестав тремтіти і бліднути. Я навіть здивувалася тому, як барон Рок швидко взяв себе в руки. Він продовжував сидіти подалі від нас, але при цьому говорив спокійно, виглядав зібраним. Він прийшов вирішувати проблему і не відволікався на дрібниці.
- Частково, але більше через людей і їхню бездушність, - розсміялася Віккі, - Плювати їм на всіх. Не вірять ні в що і ні в кого. Тільки в гроші. Та й немає тут особливої спорідненості, щоб створити домовика.
- Спорідненості? - Едгар все більше і більше виявляв цікавість.
- Домовики народжуються від частинки душі предка, - оживилася в графині Грель, - потім покоління за поколінням цей дух зміцнюється. А тут... тут просто прохідний двір. Ні любові, ні вірності, ні спорідненості. Одна політика і чвари.
Коли стара почала говорити, Едгар знову здригнувся, ніби морська відьма лякала його набагато більше, ніж привид. Я подумала і забрала графин з приліжкової тумбочки, на якій він стояв. Переставила подалі від блазня, щоб зайвий раз не дратувати його нерви.
- Але можна розпитати інших привидів. - пожвавішала Віккі.
- Тут ще є привиди? - з приреченим стогоном відгукнувся блазень.
- Мій милий хлопчику, в цих стінах вмирали люди... - розреготався привид, - і не всі з власної волі. Звичайно, тут є привиди.
- Інших тут не бачили, - з надією прошепотів Рок.
- Я товариська... Інші більш потайні. Ми мало спілкуємося між собою. -Віккі гордо посміхнулася - але я знаю астролога з вежі і в підвалах... там точно є привиди. Але ходити я туди не люблю.
- Катівні, - пробурмотів Едгар і прикрив очі.
- Так, - охоче погодилася Віккі, - дідусь нашого правителя був жорстокою людиною.
Що таке катівні я знала. У моєму світі теж завдавали біль і страждання заради інформації.
- Але ж можна з ними поговорити? - з надією припустила я. - Пан у вежі точно міг щось бачити.
- Міг, - кивнула примара, - якщо голова в цей момент була при ньому.
Едгар на ці слова тільки плечем посмикнув і все. Звик до божевілля світу навколо. Але я не зовсім зрозуміла про голову... А ось Рок зрозумів.
- Це випадково не старий Капрус, який століття тому вивчав рух космічних тіл?
- Він, - кивнула Віккі, - і був страчений за єресь. Ти завжди був розумним хлопчиком. Можеш сам з ним і поговорити. Я думаю, він буде радий спілкуванню з філософом...
Едгар з сумнівом поглянув на мене. Я тільки знизала плечима. Треба ж з чогось починати. Безголовий старий або замучені в підвалі в’язні. Різниці особливої немає.
- Якщо він щось бачив, то це допоможе нам зрозуміти, коли саме викрали малюка. -  зітхнула я.
Едгар приречено кивнув. Я метушливо полізла під ліжко. Дістала мотузку, яку змайструвала з простирадла. Потопала до вікна.
- Це так ти вибиралася в сад? - стежачи за мною, вимовив Шторм.
- Так. Не дуже зручно, але...
Барон Рок перехопив мою руку, коли я вже спробувала відкрити вікно. Забрав у мене мотузку. Від дотику його пальців стало гаряче. Він височів наді мною, зібраний і серйозний. Як скеля. У його жестах читалася внутрішня сила. Рішучість. 
- Це небезпечно, - сказав Едгар, - можна зламати шию. Тим більше, що в галерею можна пройти через коридор праворуч від твоїх дверей.
- Але там охорона! - обурилася Віккі.
- Я можу зняти вартового, - розплився в посмішці берон.
Він обережно відтіснив мене від вікна і сам вже відкрив його, застрибуючи на підвіконня. 
- Чекайте мого стуку в двері, - сказав він і зник у нічній темряві.