Розділ 22

І що тепер? Ось що з нею робити? Едгар розгублено тупав лісом, тримаючи дівчину за руку, і думав. Коли він гнався за нею лісом, то все було очевидним. Він переслідував зло. Але зловив... чи злом була ця дівчина? Звісно, сваритися з лісовим владикою було справою дурною, але й шкодити русалці Едгар передумав. Точніше не так.
Якщо вона зло і робитиме капості, то він знає, хто вона, і зможе прищучити будь-якої миті. А якщо ні? По суті в чому її провина? У тому що не пройшла повз у тому провулку? Що не залишила спроб врятувати незнайоме дитя, ризикуючи своєю свободою... І це все без видимої вигоди для себе. Порив настільки рідкісний у суспільстві як і всіх людей, так і в спільноті придворній. Чи грала Рея в чисту душу, чи була нею, Едгар ще не зрозумів, але щось у душі підказувало, що ця дівчина - найменше, чого треба було боятися в палаці. Та й користь від дружби (якщо вдасться її створити) з нечистю теж може бути. Не можна відмовлятися від таких зв’язків, коли на кону життя принца, а може, й самого короля... Рея могла пролити світло на смерть батька, можливо, тоді вийшло б зрозуміти, що трапилося на кораблі...
А ще дитина. Якщо Рея не брехала, то все ставало очевидним і зрозумілим. І страшним. Едгар пам’ятав ті дні, коли всі навколо твердили йому, що він збожеволів. І він почав їм вірити. І в якийсь час піддався. Ті темні дні були чорнішими за ніч, сповнені страхом і болем. Тугою за батьком, ненавистю до себе і свого слабкого розуму. Він почав втрачати зв’язок із реальністю, плутався в думках. У почуттях. Не міг довіряти ні очам, ні слуху... Так, він частково розумів нещасну герцогиню. Але навіть його досвіду б не вистачило зрозуміти біль матері, яка втратила дитя. Як це розуміти, що тримаєш у руках підмінка, а всі навколо твердять, що це твоя дитина?
Коли Едгар вийшов на галявину, то тут же відшукав поглядом Рею. Дівчина вже була на місці, і судячи з того, як охав і ахав Ельрік, за дівчиною вже готові були відправити пошукову групу з собаками. Едгар сів на траву і прикрив очі, підставляючи обличчя сонцю. На голову щось упало і покотилося в траву. Чоловік розплющив очі, задер голову догори, щоб помітити білченя, яке бігло по гілці дуба, а потім пірнуло в дупло. Через мить із дупла показалася сучкувата рука Тогі. Рука помахала Едгару і теж зникла. Натяк Едгар зрозумів. Не ясно було, чи налаштована Рея на мирну співпрацю, але Тогі явно обрав шлях терору.
Барон Рок навіть розсміявся від усвідомлення всієї безглуздості ситуації. І не розкажеш же нікому. Про що? Про те що його переслідує зграя білочок у парку або купка мишок у полі... Чи повстали щури з палацових підвалів? Цікаво чи є там щури? Але зате є привид у парку і бозна-що ще є в палаці зі списку того, що заперечувала наука і релігія.
- А він усе ховається і ховається, - знову хтось затароторив зовсім поруч з Едгаром.
Чоловік трохи повернув голову, спостерігаючи радісну посмішку одної з придворних дурочок. Донька дрібного вельможі, яку батько вічно тягає на всі свята, сподіваючись вдало видати заміж. А вона постійно крутилася біля Едгара. Цікаво, цю дурненьку хтось напоумив охмурити королівського блазня чи вона сама? Це ж її Едгар спіймав під час гри? Палацові дури були для нього всі на одне обличчя.
- Ну, раз ви мене відшукали, то значить ховаюся я не дуже добре, - вимовив чоловік, - але я все ще наляканий причинами пошуку. Мені боятися?
Вона приторно захихотіла, прикриваючи пальцями пухкі губи. Безперечно гарненька.
- Я чекала, що ви заспіваєте для нас, - зітхнула дівчина, - ваш голос насолода для слуху. А сьогодні такий прекрасний день!
Едгар підступно посміхнувся, бажаючи повідомити, що гітару він завбачливо забув у спальні. Посмішка королівського блазня сповзла з обличчя, коли один із лакеїв простягнув йому цей триклятий інструмент. Едгар озирнувся в пошуках сука, на якому б він із задоволенням повісився, але деревця були довкола кволенькі. Жалюгідні. У процесі озирання барон Рок зловив погляд принца. Насмішкуватий... єхидний. Зрозуміло, чия це була затія з гітарою. Поруч із принцом сиділа Рея, яка активно прикидалася німою і дурною.
Що ж. Це один із його прямих обов’язків - тішити слух співом. І пальці звично лягли на струни, перебираючи акорди. Витягуючи тремтячі, сповнені смутку звуки. Едгар любив балади, співати, грати, складати. Оповіді про далекі країни, подорожі, про тугу за домом і близькими. У дитинстві, до переїзду в палац, барон Рок часто бував із батьком на кораблі, яким той володів. Вигнана і збідніла сім’я ледь нашкребла грошей на невелике судно, на якому возили товари від порту до порту.
Моряки любили скрашувати роботу співом. Їхні пісні були простими і зрозумілими, що йшли від серця, позбавлені зайвого пафосу і фальші. І Едгар намагався наслідувати їх, закладаючи в прості слова глибокі смисли. Мелодія лилася плавно, ніби літній дощ падав на весняне листя. Тихо, ніжно, обережно.
Едгар співав зараз те, що подобалося витонченим дамам. Про кохання, вірність, жертву. І придворні кокетки прикладали білі долоні до грудей, обмахувалися віялами, кусали напомаджені губи. Змахували сльози зі щік накрохмаленими хусточками.
Едгар зловив на собі погляд Реї. Настільки щирого захоплення  він ще не зустрічав. Вона абсолютно не вміла приховувати емоції, вони били з неї яскравими протубіранцями. Променями, що прошивали темряву. Ніхто й ніколи не дивився на Едгара так... щиро. Звиклий до палацової фальші й підлості, він раз по раз відчував захоплення, бачачи цю дівчину. І вона слухала пісню, інакше. Спочатку хмурила брови, вникаючи в текст, потім прикрила очі, явно насолоджуючись мелодією. А її пальці перебирали повітря, ніби струни в такт мелодії. 
І сонце лилося медовими променями з неба крізь густі крони дерев. Відкидало зелені відблиски на білу, наче мармур шкіру, плуталося в пасмах її волосся, окреслювало світловим контуром фігуру... Едгар збився з ритму, пальці здригнулися і злетіли зі струн, видавши неприємний фальшивий звук. Ніхто не помітив помилки, тільки Рея знову розплющила очі й широко усміхнулася, ніби намагалася втішити... А Едгар з легкою нервозністю подумав, що більше ніколи не дозволить собі дивитися в очі цій сирені... Він бачив на що здатні потвори з глибин. Вона не обдурить його милим личком...