Розділ 17

- Я б радив тобі відлежатися в ліжку - доктор Шварц незадоволено глянув на Едгара і простягнув келих із каламутною рідиною.
Донесли. Сволота. Едгара знайшли в нічному парку стражники. Розтрусили. Допомогли піднятися і провели в покої. У відкриту боялися насміхатися, але глумливі погляди у свій бік він помітив. Поки його вели парком то погляд блазня впав на вікна дівиці. Темно. Тихо. А потім усе дальнє крило палацу, де квартирувався брат короля, підняло на вуха. Герцогиня бігала коридорами і намагалася навіть зістрибнути з вікна, але її швидко скрутили і потягли в покої. У вікнах загорялося світло... у вікні «німої» смикнулася штора і білява голівка з’явилася в відчиненому вікні. І тут же зникла.
Або встигла повернутися в кімнату, або Едгар перебрав із вином. У другому випадку потрібно переглянути свій графік сну і прийом заспокійливих...
А якщо перше... то як він доведе, що нещасна дівчина зовсім недавно бігала парком? Увірватися вночі до неї в спальню? Облити водою? Застосувати тортури, змушуючи говорити? 
По- перше, Едгар ненавидів насильство. По- друге, його скрутять на порозі спальні. А почувши його здогадки - замкнуть у будинку для убогих. І вже назавжди. Від нього тхне спиртним за версту. Та й сам він не міг гарантувати, що все побачене йому не привиділося в п’яному угарі. Барон Рок ішов у свої покої, вмираючи від жаху, що все, що він побачив у саду, було наслідком хвороби, що повернулася. І губився в здогадах, він просто п’яний чи остаточно збожеволів?
- Боїтеся, що я штрикну виделкою сина камердинера короля на пікніку? - криво усміхнувся блазень.
- Ні, - доктор знизав плечима і зітхнув, - це цілком здоровий порив. Я й сам насилу стримуюся.
Цього зарозумілого вивертня не любили всі. Але його батюшка був у пошані в короля. А принц водив із ним дружбу. Це його ідеєю було втекти з палацу і скакати на площі з черню... І це йому нічого не було за цю витівку.
- А ось сон у парку вночі - ні, - продовжив доктор і простягнув келих із мекстурою. - якщо врахувати, що ти не напиваєшся без вагомої причини.
Лікар знав Едгара краще за нього самого. Читав як книжку.
- Я був без виделки, - огризнувся Едгар і осушив келих із гірким вмістом.
Він ненавидів цей смак. Скільки відер цієї мерзенної рідини він випив у дитинстві? Та їх вистачило б щоб наповнити пристойних розмірів озеро. Смак заспокійливого нагадував Едгару ті дні, коли його прив’язували до ліжка і лікували кровопусканням. Або молитвою до кривавих мозолів на колінах. Про дні слабкості й нікчемності. Про дні, в які він боявся повернутися... Привиди яких замаячили знову на порозі, позбавили сну. Можливо й розуму. Але говорити про це Шварцу він не хотів. Боявся. Лікар йому друг, але він по- дружньому легко запроторить його в лікарню.
- Якщо ти хочеш поговорити зі мною...
- Я погано спав. - злячись, випалив Едгар, - і випив вина, але воно не допомагало... пішов у парк, де мене зморило.
- Якщо відчуєш нездужання, то йди в ліжко, - лікар виявився мудрішим за свого пацієнта і вирішив не розвивати тему, - і тримайся в тіні. Не стій на сонці. Тобі потрібно берегти голову.
Едгар кивнув і відважив безглуздий уклін своєму приятелеві.
- Не хвилюйся. Голова блазневі ні до чого. Чим більшим дурнем я буду - тим простіше мені буде жити в палаці.
Шварц жарт не оцінив і тільки насупив брови сильніше.
- Варта мовчатиме, - зітхнув доктор, бачачи занепокоєння Едгара, - сварки з доктором бояться всі. Адже хворобу вона не вибирає... А тобі не потрібні зайві плітки.
- Дякую.
- Але після пікніка в ліжко. 
Едгар у відповідь тільки кивнув. Вони попрощалися в холі. Едгар покрокував у парк, де молоді жителі палацу збиралися для поїздки на пікнік. Доктор вирушив до нещасної герцогині Клір’є, яка збожеволіла з незрозумілої причини. Едгар чув, як плаче немовля в руках годувальниці. Серед слуг уже повзли чутки, що дитя погано їсть і тане. А мати відмовляється брати його на руки і твердить про підміну..
- Божевільня, а не палац, - пробурчав собі під ніс Едгар і збіг сходами, що вели із палацу в парк.
Сонце різануло променями по очах. Засліпило. А потім в очах стало рябіти від строкатості «простого похідного» вбрання знаті. Чоловіки намагалися мати грубий і мужній вигляд у вбраннях приглушених тонів, без воланів і каміння... Але не дуже. Дами не стали прикидатися, що йдуть у похід, і одягли все найкраще відразу. Оксамитові «амазонки» всіх можливих забарвлень. Капелюшки з широкими полями й пір’ям, побачивши яке від заздрості вдавився не один павич... Або був придушений заради того самого пір’я. А в лісі впріла челядь облаштовує «невимушений» привал молоді.
Ельрік уже сидів верхи на своєму ялосніжному скакуні, засліплюючи й зачаровуючи. Дівчата навколо щебетали й хихикали. Стріляли оченятами і вигинали спини. Кожна намагалася звернути на себе увагу юного принца... Приміряла на себе роль принцеси і... королеви. Кохання?
 Помилуйте, що за нісенітниця. Тільки скрупульозний і холодний розрахунок. Ніяких сентиментів при дворі не водилося. Іріелла теж була тут, оточена квалерами, ніби квітка бджолами. Дівчина сиділа верхи на гнідій кобилі, одягнена в амазонку вишневого кольору. Богиня, що зійшла з небес, не і накше. Ідеальна. Недосяжна. Приваблива.
Едгар поправив манжет камзола і прийняв із рук слуги вуздечку коня. Буран фиркнув і невдоволено потряс гривою. Синяво чорний жеребець, до якого боялися підходити навіть конюхи. Славився склочним і капосним характером... Буран норовив погризти конюха в момент прибирання або перекидав відро з водою. А барона Рока не чіпав. Покірно дозволяв сісти верхи. Вони з Едгаром були створені одне для одного, як любив жартувати король. Дві зарази поаднали з першого дня.
- А ось і ви, пані! - радісно вимовив Ельрік, - як добре, що ви поїдете з нами.
Його погляд був спрямований кудись за спину Едгара і блазень машинально обернувся, спотикаючись поглядом об фігуру уявної німої. Вона сиділа верхи на білій у сірі яблука кобилці, чіплялася блідими пальцями за білу гриву коня і мала вигляд... Розгублений. На дівчині була синя оксамитова сукня, що складками наче водоспад струмувала зі спини коня. Біле волосся було укладене в дивну зачіску з локонів і кіс. Жодних пірамід на голові як у придворних дам. Локон на шиї вибився із зачіски і змійкою сповз на ключицю. Їхні погляди Едгара і дівиці зустрілися... Страх.
На коротку мить він промайнув у бездонних синіх очах, а й без того бліда шкіра стала просто білою. Дівиця заціпеніла, дивлячись на Едгара... але майже миттєво взяла себе в руки і пришпоривши коня, рушила до принца. Едгар повільно простежив поглядом за дівицею і видихнув. Полегшено, майже з болем. Він не збожеволів. Вона була в парку цієї ночі, вона бачила його... І вона боялася бути розкритою...
- Ну що ж, - прошипів собі під ніс барон Рок, - гра почалася і я дізнаюся, що тобі потрібно... І що ти таке.