Розділ 16

Цієї ночі спати Едгару не давала вже і хвороба душевна, і тілесна. Розболілася викривлена спина. Ніч душила вологим жаром. Вікна були відчинені, але густе літнє повітря ніби застрягало в них і бажаної нічної прохолоди не приносило. Барон Рок пройшовся кімнатою раз, другий, двічі перечепившись об притулену до стіни гітару. Інструмент із жалібним брязканням повалився на килим. 
Музика Едгара заспокоювала, придворним подобався його голос. Блазень частенько співав для гостей короля. Але співати вночі це справа невдячна, того й гляди на поріг з’являться злющі сусіди. Другим заспокійливим було вино. Від нього було мало шуму і наступав спокійний і міцний сон. Цей вид допомоги Едгар приймав рідко, але сьогодні була саме така ніч. Рубінова рідина з дзюрчанням полетіла в келих. Випита до цього пляшка валялася під ногами. Едгар не любив пити мекстури, вони нагадували дитинство. Але цього разу і вино не звалило з ніг, як очікувалося. Кошмари вимотали до межі.
Чоловік натягнув на плечі сорочку, заліз у штани і вийшов на балкон своїх покоїв. Темрява, задуха, тиша. Повітря просочив аромат троянд, дзюрчав далеко фонтан. Ухав пугач десь на околиці парку. Барон Рок сидів на перилах балкона і пив вино, спочатку з келиха, потім із пляшки. Хміль накочував м’якими хвилями, обволікав і вабив знову лягти спати. От і добре, ні болю, ні страхів. Оніміння як тілесне так і душевне. Те що треба.
Біла пляма з’явилася і зникла в заростях зеленого лабіринту. Барон Рок заплющив очі, ніби відганяв галюцинацію. Невже недуга повернулася? Хоча...
Серед прислуги і варти ходили байки про примару, що мешкала в палацовому парку. Бліда дама (зі слів очевидців) з’являлася в повний місяць, зависала над фонтаном і танула в повітрі. Говорили, що це дух фрейліни, яка повісилася в парку через нещасливе кохання. Нібито коханець утік і залишив бідолаху з ганьбою. То це привид? Чи наслідки випитого?
Біла пляма знову з’явилася в полі зору. І цього разу ефімерною чи безтілесною вона не виглядала. Чоловік бігом натягнув чоботи і попрямував до виходу з покоїв. Хтось вештався в парку, вбраний у білу нічну сорочку і з розпущеним по плечах білим волоссям. Але перш ніж влаштовувати виволочку варті, варто було переконатися, що саме німа гостя короля вешталася серед кущів троянд. А не мозок блазня малював нову химеру... Рок і так був посміховиськом, але підживлювати свою репутацію не поспішав.
Він ішов тихо, намагаючись не видати себе, коли опинився на вулиці. Знаючи всі вигини тутешніх заростей, Едгар легко знайшов дівчину, що неквапливо, ніби їй було боляче йти, йшла лабіринтом. Йшла одна, але постійно дивилася в один бік, ніби слухала когось.
- Я не знаю, що їм потрібно, але дитину терміново потрібно рятувати, - почув Едгар голос, - ви ж розумієте, що на неї чекає там...
Говорила «німа». Вона говорила тихим, трохи приглушеним, грудним голосом. Він дуже не в’язався з тендітною зовнішністю. Чуттєвий і глибокий тембр. Ситуація була дивною і лякаючою. Мало того що ця дівчина прикидалася німою, це блазень підозрював від самого початку. Але вона справді виявилася божевільною. Бігала напівгола парком, та ще й вела бесіди з порожнечею про якихось дітей. 
Едгар стояв у затінку зеленої арки і добре бачив дівчину. Те як ворушилися її губи і як вона кивала в такт чиїмось словам. Дівчина звернула вбік і чоловік рушив слідом, намагаючись відставати достатньо, щоб бути непомітним і щоб не випустити з поля зору дівицю. Переплетення гілок чагарнику було досить щільним, щоб приховувати його, але все ж таки розгледіти дівчину, в крихітних щілинах можна було. І Едгар ішов паралельним курсом, іноді спостерігаючи за блондинкою в нічній сорочці. На мить дівчина застигла і напружилася, ніби помітила присутність спостерігача... 
Здригнулася і знову подивилася вбік. Кивнула. Вона зробила боязкий крок убік, немов намагалася пройти крізь щільну стіну лабіринту. І по шкірі її хвилею пройшло сяйво. Лусочки строкаті, наче уламки веселки пофарбували білу шкіру, варто було краплині роси торкнутися її. Дівчина захвилювалася і почала терти обличчя. Страх. Жах читався в її погляді.
Та що за чортівня? Едгар навіть головою струснув і очі протер, виганяючи галюцинацію. Це була реальність чи з ним грався його розум? Де реальність, а де вигадка? Повіяв вітер, щось холодне торкнулося щоки і ніби крізь тіло пройшов згусток холоду. Немов кишки заморожувало, стало важко дихати і в очах одразу ж потемніло. Едгар похитнувся і схопився за кущ, намагаючись утриматися на ногах. В очах темніло, все пливло. Примарилося щось біле, ніби хмара, що застигла на місці. Едгар провалювався в безпам’ятство і задихався від жаху. Він божевільний? Хвороба повернулася? Чи його фантазії були реальними від самого початку?