Розділ 10

Ідея прийняти гостю з розкритими обіймами та показати прихильність монарха належала Флоріану першому. Не приховувати заслуг дівчини та зображувати цілковиту наївність – Ельріку. Едгар підтримував обидві ідеї, вважаючи що так легше приспати пильність тих, хто, гепотетично, міг підіслати незнайомку до палацу. Але Едгар не схвалював бажання Ельріка притягнути хвору дівчину до тронного залу. Навіть якщо вона не хвора, а прикидається. А якщо не прикидається? Ельріку не озвучували підозр на рахунок незнайомки, а самостійно він би до підозр не додумався через юний вік і наївність. 
І виходило що на догоду своїй дитячій забаганці юнак висмикнув з ліжка ледь живу дівчину з контузією, наказав упаковати її в шовка і доставити в тронний зал. Егоїзм чистої води. 
Едгар спіймав себе на думці, що йому шкода дівчину. Особливо коли поачив як її під лікоть привела служниця. Нещасна ледь на ногах трималася. Тоненька, злякана, бліда. Щось ворухнулося в серці блазня, але він заштовхав ці почуття чим глибше. Якщо вона підсадна, то навчена виглядати так беззахисно... Але погляд ні-ні та сповзав на тонкі пальці, які ледь тремтіли від хвилювання. Якщо вона прикидалась, то робила це віртуозно. Нещасне юне створіння, яке хотілося затулити від всього свту...
Посадити блазня поруч із гостею і лікарем придумав король. Едгар не дуже чинив опір, йому без різниці було де сидіти. Німа співрозмовниця? Що може бути краще. Доктора Шварца барон Рок любив і поважав із самого дитинства, адже саме йому він був зобов’язаний поверненням у світ реальності з виру божевілля. Дівчина з явним апетитом сьорбала рибну юшку, яку терпіти не міг як Едгар так і половина придворних. А ось Його Величність любив снідати супом. Особливо рибним чи курячим. Так що доводилося терпіти це неподобство через день, а бідним кухарям на кухні випинатися у своїй винахідливості, щоб суп не приїдався. 
І ось тут Едгар помітив нову дивину. Дівчина явно підглядала за гостями та... повторювала їхні дії. Вона розгублено дивилася на ложки, ножі та виделки, які лежали на столі і не розуміла, що для чого. То виходило, що дівчина не знайома зі столовими приладами? Чи просто головою сильно вдарилася? Подали чай. Дії дівчини повторилися. Вона нишпорила жадібним поглядом по руках гостей, відзначаючи їхні дії. Хто ж ти? Слідом за слугами, що вносили десерт, з’явилися ще троє, що несли щось накрите сукном. 
Невелике, але явно важке. Статуя. Едгар чув, що щось привезли вчора на прохання Флоріана. Він плекав пристрасть до мистецтва і старожитностей, а стародавнє мистецтво так і взагалі приводило монарха в екстаз. Ось як цей обрубок каменю. 
- Хотів би похвалитися вам своєю новою знахідкою, - сказав Флоріан, - справжня удача викупити таке у торговця старовинами. Уламок старої епохи... Її підняли ловці перлів з морського дна. На думку експерта, їй близько двох тисяч років і раніше вона могла прикрашати дах будівлі або храму. 
І один із слуг зірвав покривало зі статуї. Едгар не бачив у ній нічого особливого. Сірий камінь зі слідами черепашок, поцяткований часом і солоними водами моря. Фігура жінки з крилами, одне з яких обламане. В руках статуя тримала... Факел? Меч? Неясно.
- Схожа на ідола, - сказав міністр фінансів, - з повалених. 
Так, море як і земля зберігали безліч залишків інших цивілізацій. Вражали своєю красою та опрацьованістю. Захоплюючи та лякаючи одночасно. Флоріан любив такі знахідки. У саду юрмилися статуї знайдені при будівництві храму, дороги, підняті з дня морського і надіслані в дар іншими монархами. Палацовий парк та й сам палац місцями нагадував музей. 
- Яким саме місце в землі, куди їх помістили обставини та час, - почувся каркаючий голос головного жерця. 
Едгар не любив старого, схожого на сича. Він завжди ходив похмурий, кутаючись у складки сірого балахона. Сиві косми хоч і були коротко острижені, але все одно стирчали в сторони, ніби опірення птаха, що розпушився. Старійшина Байль завжди тримався в тіні, ніби той самий нічний птах, ось і зараз вибрав собі місце в самому кінці столу, куди майже не проникало сонячне світло. 
- Багатьом реліквіям місце під землею, але вони наполегливо відмовляються туди лягати, - подав голос Едгар, - я з вами згоден. Дратує. Але думаю ваші Боги посунуться і потерплять ще одного поряд із собою. Ви так часто твердите про їхнє милосердя...
Так. Байля Едгар не любив. Швидше навіть ненавидів. Скільки покаяних молитов він змусив вимовити маленького хлопчика, стоячи перед вівтарним каменем у похмурому храмі. Скільки змушував голодувати, намагаючись вилікувати від Зла, що оволоділо дитиною. Поки лікар рішуче не присік ці знущання, іменовані допомогою. Після цього здоров’я юного барона пішло на поправку і недуга незабаром відступила... До вчорашнього дня. 
- Боги не прощають глузування з них, - пішла грізна відповідь. 
- До чого тут глузування? - Знизав плечима Рок, - Я лише процетував ваші слова... І тоді виходить, що або Боги не такі добрі або ви не такі правдиві ... 
- Ідолу не місце у палаці, - міняючи тему, пробурчав старий. 
Едгар усміхнувся і простяг руку за блюдцем із трояндовим варенням. Після сказаної гидоти завжди тягнуло на солодке. Мабуть, щоб знизити концентрацію жовчі в крові. 
- Досить вам обом, - добродушно сказав Флоріан, - це цілком може бути частина декору, а не предмет поклоніння. І її перенесуть до музейної галереї. Я не молитимуся їй. Обіцяю. Ми шануємо своїх богів та ваш храм. 
Далі сніданок пройшов без скандалів і дебатів. Едгар повернувся до поїдання варення і роздивляння дивної сусідки, яка з подивом розглядала малюнок на фарфоровій чашці. Вона поводилася як дикунка, яка вперше побачила посуд і столові прилади. І при цьому манери її, постава, вміння тримати позу видавали людину явно не простого походження. Невже Едгар помилився і дівчина проста жертва обставин чи ще гірше... 
Рок заплющив очі і видихнув. Ніхто навіть не подумав, що дівчина могла бути із привітом ще до травми голови. Можливо дочка когось із вельмож? Або втекла в порту з корабля і загубилася. Звідси й дивна поведінка. То як вона по-собачому вп’ялася зубами в руку нападнику на принца. Едгар ще трохи подумав і відсунув ножа подалі від своєї сусідки. Потрібно висловити здогад спочатку лікареві, а потім і королеві... А то не вистачало щоб Ельріка штрикнули виделкою у палаці у всіх на очах.