Розділ 9

Палац був схожий на грот. Відлуння розносило звук моїх кроків по каменях підлоги. Шелестіла тканина сукні. Пахло квітами, фруктами та пилом. На кам’яних стінах висіли полотна тканини з вишитими на них фігурами людей, тваринами... Треба запитати у Грель, як звуться ці штуки. Служниця що вела мене на сніданок притримувала під лікоть, за що я була їй дуже вдячна. Підлога була слизькою і я кілька разів мало не впала, заплутавшись у складках тканини. Габріелла бурчала, ловила мене і вела далі, бурмочучи щось про лікаря та його висновки. Вона думала, що справа в моїй голові... 
Так ми й дошкандибали до величезних дверей, перед якими стояли двоє людей у броні. У руках щось схоже на сокиру з довгою рукояттю. Мені стало страшно... згадалися тритони - бойові підрозділи короля, вони теж були такими мовчазними і величезними, коли переходили в бойову форму. Вони й пішли проти государя, прийняли бік змовників... Я затримала подих і пройшла повз охоронців, у відчинені двері. 
І мало не вискочила назад... навіщо стільки народу? Звідки їх стільки? У залі було повно людей і коли двері відчинилися – всі обернулися до мене. І що мені робити? Я несміливо пройшла ще пару кроків, Габріелла ганебно ретирувалася геть. Зі знайомих осіб тут були тільки Одинак та Шторм. Принц майже відразу повеселішав і схопився зі свого місця, прямуючи до мене. Простягнув руки, посміхнувся. 
- А ось і вона! Ангел, який був посланий на моє спасіння небом! 
Якщо чесно від цього пафосу мене трохи хитнуло. Едгар теж закотив очі і стомлено глянув убік. Правителя тутешніх земель я впізнала майже одразу. Усі люди в залі сиділи біля величезних дощок, на яких стояла їжа... Цікаво, ми зазвичай їли з мушлі, яку тримали в руках і сідали кому де зручно... А тут все так чинно. 
Правитель сидів у центрі „композиції“. Одинак праворуч від нього. Вони мали окрему „дошку“. Шторм ... він сидів на віддалі. Його одяг був все такий же строкатий і на тлі інших Едгар виділявся ще сильніше. Незрозуміла картина. Хто ж ти Шторм? Я розгублено глянула на принца і вклонилася. Я не знала традицій людей, але банальної ввічливості ніхто не скасовував. Принц розчулився... потім схопив за руку і повів у центр зала, а точніше до правителя. Навіщо цей цирк? Що такого я зробила, що мене треба аж так пошановувати? Чи не надто це. 
- Так от як виглядає наша героїня, - сказав король. 
Він дивився пильно і суворо такими ж, як і в сина сірими ясними очима. Тільки в цих очах більше було мудрості та проникливості, ніж дитячого захоплення. Хоча скільки принцу років? На вигляд він молодший за мене, а я і сама недавно ще стала дорослою і не сказати, щоб після цього стала мудрою. 
- Моїй подяці немає меж, - сказав монарх, - прошу бути гостею в моєму будинку поки ваше здоров’я не покращиться. Або ви самі не захочете покинути ці стіни... Відтепер ви моя особиста гостя. І гостя мого королівства. 
Він дивився на мене дивно. З прищуром. Він мені не довіряв. І Шторм теж не довіряв. Чим я викликала ці підозри? Мій вчинок їх так насторожив чи ті дива з моєю пам’яттю та мовою? У будь-якому випадку я візьму до уваги, що в палаці я під наглядом і не викликаю довіри. Ну що ж... у мене немає поганих намірів, тож боятися не варто. Відлежусь, оклигаю і піду... Тільки от куди?
Натовп продовжував дивитися на мене з цікавістю, ніби на дивовижну тваринку. Ельрік променисто посміхався, стоячи біля батька. Потім мене все ж таки залишили у спокої і посадили за „дошку“ разом з усіма. Мені здається, що сусідів вибирали дуже продумано. З одного боку сидів лікар, а з іншого... 
- Прийти на допомогу незнайомій людині, ризикувати життям, - сказав Едгар, що сидів праворуч від мене, - не всі чоловіки здатні на таке. А вже тендітна дівчина... Ви вже стали легендою в цих стінах... Вітаю. 
Він говорив дивно. Чемно, але з глузуванням. І губи кривив у саркастичній усмішці. Його зелені очі дивилися в’їдливо та холодно, від цього погляду мені робилося страшно. 
- Барон Рок, не лякайте дівчину, - сказав лікар, - вона ще не звична до ваших манер, - а потім старий звернувся до мене, - він блазень, але в нього погано виходить жартувати. Частіше він лякає чи дратує. Але бояться його точно не варто. 
І лікар з м’якою усмішкою глянув на Едгара. Що таке „Блазень“? Едгар відповів лікареві дивною усмішкою і тихо промовив: 
- Щодо моєї осудності, доктору Шварцу можна довіряти. Він у цьому фахівець.
 Це був жарт зрозумілий тільки цим двом. Блазень дивно посміхнувся, лікар похитав головою. А на мене чекало болісне з’ясування того, як прийнято їсти їжу у людей... На стіл поставили посудини з... водою? Схоже на ту, що була налита у вазу. Але тут плавали не лише листочки, а й корінці... шматочки чогось схожого на м’ясо. А потім... 
- Пані, ви не любите рибний суп? 
Мабуть, від несподіванки мене трохи перекосило, і лікар захвилювався. А перекосити було від чого, коли з тарілки, оточене листочками та шматочками риби, на вас дивиться око. Око дивилося на мене, я на нього. Лікар теж дивився на мене та Едгар. 
- Щось погано бачити стала тебе. Не впізнала навіть. - почувся голос Грель з посудини, - ще й листя якесь... Це що ж, петрушка? Ой леле, заблукала я щось.
Зображення змістилося та показало все обличчя відьми. Стара теж примружилася, озирнулася і... змістилася в посудину з водою, що стояла поруч. Усміхнулася. 
- Це суп, Рея. Дивись як люди його їдять. - сказала стара, - І просто повторюй. 
Та я так і збиралася робити. А тут око. Їсти прямо з обличчя старої відьми було якось дивно і... огидно. Едгар узяв якийсь прилад праворуч від себе. Я теж. Він зачерпнув суп цією штукою. Я теж. Смачно. У животі тихо забурчало і я почала навертати їжу з великим ентузіазмом. Що ж, хоч годують тут чудово і це вже добре.