Розділ 6

- Отже дівчина... 
Король Флоріан стомлено підпер щоку кулаком і глянув на сина. Едгар мовчки сидів на підвіконні і дивився у вікно. Природно, про своїх друзів Ельрік не розповів. Природно його високість втік із палацу сам. Один. Його величність кинув погляд у бік блазня. Едгар дихнув на скло і почав малювати на ньому квіточки. А що? Йому можна. Це на посаді блазня Едгару подобалося найбільше. Та й з його минулим на більше Едгар Рок і розраховувати не міг. Блазень Едгар це краще ніж ніхто. У палаці все ж таки ситно, тепло і часом навіть весело. 
Ельрік сидів у кріслі навпроти столу короля. Світло в кабінеті було неяскраве, порт’єри на всіх вікнах, крім того, де сидів Едгар, були закриті. Тяжкий бордовий оксамит відливав червоним у світлі свічок, ніби по тканині тяглися смуги крові. Стіл та дерев’яні елементи крісел відбивали відблиски полум’я, спалахуючи вогниками в очах монарха та молодого принца. З картин на стінах дивилися предки та родичі королівської династії. Вони були ледь помітні в напівтемряві, наче привиди, застиглі на тлі оббитих шовком стін. 
Батько та син грали у гляділки. Подібні як дві краплі води, юна та літня копії однієї людини. Ті ж блакитні очі, золотисте волосся, завите в м’які хвилі. Тільки на відміну від батька, син не володів тією твердістю характеру та розумом, які потрібні були на троні. 
- Миле створіння, вона ризикувала життям рятуючи мене... 
Голос Ельріка звучав примхливо у трохи плаксиво. Він не виправдовувався, просто канючив. Ельрік, як і очікувалося, про Едгара, якого тричі мало не проткнули шпагою, навіть не згадав.  
- Прямо ризикувала? - Король таки обернувся до Едгара сильніше, чекаючи нормальної відповіді. 
Едгар меланхолійно вивчив поглядом „лужок“ який утворився на склі і зітхнув. При Ельріку він свої підозри озвучувати не збирався. 
- Принца проткнули б ножем. Удару ми не могли б відстежити. Вона справді допомогла, - блазень меланхолійно стер зі скла квіточки і обернувся до короля, бовтаючи ногами, що спустив з підвіконня. 
Блазню дозволялась дивакуватість. Це навіть віталося. А Едгару було простіше у спілкуванні з принцом. За всієї своєї наївності та вітряності, Ельрік вирізнявся затятим і вузькоспрямованим снобізмом. А об’єктом цього був блазень. Мучати принца подальшим допитом король не став. Тих, хто супроводжував принца на міське свято, вже допитували. Юнак був живий і неушкоджений. А про більше король вважав за краще говорити не з сином, а з блазнем. Король та блазень лишилися удвох.  
- Я думаю його хотіли вбити, - втрачаючи всю свою юродивість, промовив Едгар.
 - Замах? - підводячи брову, уточнив монарх. 
- Безперечно, - фиркнув Едгар і зіскочив з підвіконня, - я блазень, але не ідіот. Хоч би як це підносили при дворі. 
- Але ти параноїк. 
Едгар завмер на мить і глянув убік. Потім зі звичною усмішкою уточнив, піднявши вказівний палець догори: 
– Але не ідіот. 
- З цим складно сперечатися, - король криво усміхнувся і відкинувся на спинку крісла. 
Едгар пройшовся по кабінету, спочатку накульгуючи сильніше, поки нога не звикла до навантаження, обсмикнув одяг і став перед столом монарха. Схрестив руки на грудях і завмер. За його спиною слабо горіли свічки в кандилябрі, помаранчевим ореолом окреслюючи худу постать чоловіка. У такому освітленні було добре видно що одне його плече вище за інше. Не критично, але асиметрія впадала у вічі. Тому Едгар носив волосся трохи довше, ніж вимагала мода, пасма, що падали на плечі, трохи згладжували цю його ваду. 
- Їх було четверо, а Ельрік був одягнений просто, - почав викладати блазень, - Навіть бідно, як простий матрос. А ті четверо на грабіжників не були схожі. Аж надто чистенькі. Все мало зійти за пограбування. Це факт. 
- Дурнів, що були с Ельріком вже допитують, - кивнув король.
- Можливо, вони тут ні до чого. Просто хтось знав про цю їхню задумку. 
Едгар не вірив, що такі ж хлопчики як принц могли задумати складний план зі знищення спадкоємця. Вони дурні, пихаті, зарозумілі, але не настільки ідіоти щоб влазити в це. Але й не настільки розумні, щоб все це задумати. А ось стати знаряддям могли цілком. Але це можна буде дізнатись пізніше.
- А дівчина? 
- До неї в мене більше запитань, - Едгар нервово смикнув плечем. 
Чомусь спогад про дівчину будив у душі незвичну нервозність і напругу. Наче привид з минулого почав маячити за спиною. Ці примари лякали Едгара, нагадуючи йому ті роки, коли він боровся з безумством, важко розуміючи де реальність, а де вигадка. 
- Її поява була надто доречною, - видихнув Едгар. - І занадто випадковою. У мене відчуття, що вона невипадково з’явилася там „випадково“. 
- Підсадна? 
Едгар підняв праву руку з розчепіреними пальцями і почав їх загинати, вимовляючи свої підозри: 
- Явно не простолюдинка. Але одягнена в драну сукню з чужого плеча. Боса, але ноги явно не звикли ходити бруківкою без взуття. Дуже вдало „розучилася говорити“ та втратила пам’ять про минуле життя. Красива. 
- Красива? - монарх насмішкувато зігнув брову, - згоден. Це підозріло... 
Едгар скривився. Так, дівчина була гарна, таких неземних створінь можна рідко зустріти навіть при дворі. Дівчина приковувала погляд моментально, заворожувала, дезорієнтувала. Едгар сам відчув цей магнетизм, поки віз дівчину в колясці до палацу. Не розглядати її було складно. Точніше неможливо. 
- Збіги трапляються, але я в них не вірю, - трохи зніяковівши, промовив блазень, - дуже просто все сталося. Як за нотами розіграно... 
- Згоден. Занадто багато збігів. Тому її варто залишити у палаці. Обов’язково.
 Едгар здивовано вигнув брову. 
- Якщо її підіслали, то простіше, щоб вважалося, що її місія пішла вдало, - розвів руками монарх, - Щира подяка Ельріка лише зміцнить їх у такому переконанні. А якщо вона просто нещасна постраждала, то ми ненароком врятуємо чиєсь життя. Святі нам це зарахують. 
- Але доглядати за нею треба буде прискіпливо, - насупився блазень. 
- Звичайно. І це я доручаю тобі. 
Едгар навіть подавився від такої новини. 
- Мені? 
- Так, ми вже обговорили, що ти не ідіот, - усміхнувся монарх, - Ти без виклику підозр можеш тинятися по всьому палацу, а в будь-якій складній ситуації прикинешся... блазнем. 
- Краще б я був справді ідіотом, - зітхаючи, упустив блазень, - з них вимагають менше.
- Якщо б ти був ідіотом, то я б не покликав тебе на цю посаду.
- Посаду блазня? - лукукаво посміхнувся Рок.
Він сам розумів про що говорить монарх. Вони це обговорювали ще багато років тому. Едгар був не просто блазнем. Дурнуваті витівки та ореол божевілля робили його образ безпечним. Блазень був наче невидимий, його не спиймали серйозно. А він тим часом був вухами й очима короля. В палаці. А за його стінами мало хто взагалі знав хто такий цей кульгавий хлопчина. Так невиразна тінь в натовпі. Тінь короля...