Розділ 3

Едгар спочатку подумав, що наслідний принц, що веселиться в натовпі городян, йому просто примарився. Ну не могли ж придворні настільки піти на поводу малолітнього гульвіси, щоб супроводжувати його на міське свято. Вночі. У порт. Едгар сам неодноразово хитався по цих провулках у різному ступені сп’яніння, але він знав закони вулиць і вмів дати здачі не тільки в дуелі на шпагах, а й кулаком у око у вуличній бійці. Науку закону виживання за стінами палацу, він вивчив так само хвацько як і вміння дотепно жартувати, насміхатися в оточенні розкоші та блиску палацу. Але Едгар Рок і не зростав як оранжерейна квітка до сімнадцяти років! А Ельрік зростав! Та він і не виріс ще остаточно. Дарма що відростив рідкі вуса, і навчився красиво стояти зі шпагою. Який дідько поніс його до цих нетрів? 
Та ще й хитатися одному в брудному провулку. Не дивно, що знайшлися ті, хто шукав привід для гарної бійки. Це Едгар спочатку подумав. Коли відбив удар нападника та прикрив Ельріка від атаки. А от коли за спиною почулися кроки ще двох озброєних головорізів... Випадковості не випадкові. А таке прагнення проткнути шпагою наслідного принца не могло бути збігом. Це був явний замах і якби королівський блазень не хитався по злачних місцях у цьому районі, то принц уже лежав би в брудній канаві. 
А все так добре починалося. Свято початку літа, нічні гуляння, натовп, що веселиться. Дівчата у ошатних сукнях, холодне вино, теплий бриз. Він йшов сюди повеселитися і забути нудотні палацові будні, а відразу влетів у саму гущавину палацових інтриг. Будь вони прокляті. 
Потім сталося зовсім незрозуміле. З якогось темного закутку на одного з нападників налетіла дівчина. Едгар і не помітив, як за спиною Ельріка став на ноги повалений супротивник. Ще мить і принц отримав би ніж між лопаток. І тут дівчина. Вона загарчала або зашипіла, почала штовхати чоловіка, а потім і зовсім вчепилася в його руку зубами. Наче дворова псина. Цього  метушіння вистачило, щоб вивести з ладу вбивцю. Дівчину, що падала без почуттів, Едгар спіймав машинально. Підхопив на руки і очманіло подивився на його високість. 
- Сподіваюся мені не треба пояснювати, що вас збиралися тихенько прирізати прямо тут, - зло впустив Едгар і зручніше перехопив свою ношу, - Поблизу стічної канави. 
- Це були розбійники, - насупився принц, - я впорався б. Мене вчили... 
Едгар уже набрав у легкі повітря, щоб висловити все, що він думає про вчителів майбутнього монарха, але Ельрік різко змінив тему: 
- Що з дівою? 
І Ельрік наблизився впритул до дівчини. Едгар теж перевів погляд на дівчину. Паршиво. Непритомна на скроні слід від рукоятки ножа, на щоку вже заповзала гематома. Дівчина ганчір’яною лялькою висіла в його руках і він уже побоявся, що нещасна віддала кінці. 
- Бідолашна, - видихнув Ельрік, - саме небо послало її нам. Якби не вона, мене могли б поранити... 
- Вбити, - упустив блазень, - вас явно хотіли вбити. А дівчина... 
- Врятувала мене від смерті? 
Едгар мовчки кивнув, його більше бентежила думка про те, звідки взялася ця дівчина. У темному провулку, одна, у сукні простої селянки. Але селянки не бігають містом без чепця, не розпускають волосся по плечах. У селянок не буває такої білої майже прозорої шкіри, під якою видно блакитні лінії вен. Не буває у селянок таких витончених пальців із чистими нігтями, таких гладких долоньок без жодного мозоля.
Едгар скосив погляд униз, на акуратну дівочу ніжку, оголену зім’ятою спідницею. Боса, але ступні ледь припорошені пилом. Не помітно, щоб цими ногами звикли топтати каміння бруківки. 
- Негайно до палацу. До лікаря. 
Ельрік випнув груди, і грізно тупучи, попрямував кудись незрозуміло куди. 
- Де ваша карета? - втомлено зітхнув Едгар, крокуючи за ним. 
Він підхопив дівчину на руках зручніше, щоб так сильно не звисала вниз голова. Якщо дівчину не вбив удар у голову, то крововилив у мозок точно доб’є. Про те, що завтра він не зможе нормально ходити, Едгар наманався не думати. Дівчина була не важкою, але для його хворої спини і цього було досить. Ельрік завмер із занесеною для кроку ногою. Розгублено обернувся. 
- Ми прибули пішки, я... я... 
- Заблукав, - пробурмотів собі під ніс блазень, - тоді ходімо на площу. Потрібно знайти візника. Я звичайно знаний жеребець, але до замку на собі цю німфу тягнути відмовляюся. 
- Фі. Ніколи не розумів твоїх жартів. Лицареві в радість допомогти дамі... 
Едгар промовчав з приводу того, що врятувала дівчина Ельріка, а тягне її від чогось Едгар. Наче лицарям на радість тягти таку ношу і почесно? Але це все для гарного слівця і для балад, а для важкої роботи є прислуга. 
- Я не лицар, - зітхнув Едгар, - можемо пошукати лицаря і всунути йому дівчину.
 Як і очікувалось, їдкість на свою адресу Ельрік не вловив. Точніше не зрозумів. Як завжди. 

***

- Удар вражаючий і міг коштувати дівчинці життя, - лікар скривився і розгорнув голову дівчини убік, - як я бачу це слід від... 
- Рукоятки ножа, - насупившись, сказав Ельрік, - травма небезпечна? 
Едгар стояв трохи осторонь, спостерігаючи за тим, що відбувається. Дівчина і справді була небезпечно поранена. Поки він віз її до палацу, то відчував уривчасте дихання і зрідка перевіряв пульс на тонкому зап’ясті. Пульс був слабким. А рука такою ж доглянутою, шкіра ніжною, напівпрозорою. Вбрання дівчини з простого сукна здавалося стороннім на ній. Наче з чужого плеча. Висіло, як мішок. 
Едгар Рок був блазнем, але дурнем його міг назвати лише справжній ідіот. Знатна дівиця у вбранні селянки? Навіщо? Утікачка? Зі сторони виглядало саме так. Логічно? Цілком. Але коли це знатні дівиці кидалися в бій, та ще й вгризалися у супротивника вовчою хваткою? До речі, не знатні дівчата теж. Принаймні у бійку жінки точно не лізли. А ті, що могли влізти у бійку... вони виглядали інакше. Специфічні це були жінки. І одягнені вони були специфічно, і пахло від них ромом та тютюном. У порту таких було повно, торгували собою з приходом ночі. 
- Скажу так, ця травма дивом не стала фатальною, - зітхнув придворний лікар.
 На жрицю кохання з веселого кварталу дівчина не була схожа. Швидше на... міфічне створіння, яких художники любили зображати на картинах, де на тлі химерний краєвид, а на дівчатах з одягу щось таке напівпрозоре, що в ньому немає сенсу, як у одязі. Здається їх називали ундінами... 
Світлі, майже білі кучері, безладно розсипалися по подушці, а від чорних вій на щоки опустилися тіні... Світла шкіра, з розсипом тьмяного ластовиння... Красива... Як з того сну. Як кошмар з дитинства. Рок стиснув зуби і відвернувся до стіни. Думати про міфи та легенди безглуздо. Неправильно та небезпечно, а особливо говорити про них. Але вигляд дівчини пробуджував відчуття чогось знайомого. 
- Це диво, - з сумом у голосі зітхнув Ельрік, - не інакше її надіслало небо... 
Ельрік озирнувся на Едгара. Блазень закотив під лоб очі, але огризатися на цю тему не став. Сенс говорити про те, що якби його високість не тягалася по брудних провулках, то, може, і дівчина не отримала б по голові. А двоє придворних зараз би не стояли на килимі перед міністром і не мекали як вівці, чому вони спочатку пішли на поводу у малолітнього принца і вирушили до міста без охорони. Вважай втекли. А потім ще й цього принца загубили. 
Так! Чорти їх побери. Цих двох ідіотів Ельрік та Едгар зустріли на головній площі міста. Високостатусні гульвіси хиталися там як самнамбули і, за словами одного з них, обмірковували який вид страти їм присудить суд, якщо з принцом щось трапиться. Едгар би їм присудив різки, але знаючи, що один із них син міністра, а інший особистого камердинера короля... хлопців пожурять і крапка. Ще благородний Ельрік кинеться в ноги батькові і вимолить прощення всім... 
- М-м-м, - почувся тихий стогін. 
Постраждала дівчина розплющила очі і відразу притиснула до них долоню, ніби захищаючись від яскравого світла. Потім трохи озирнувшись, сіпнулася на ліжку, намагаючись підвестися. І все це без жодного звуку. Шипіла, хрипіла, але не видала жодного членороздільного звуку. А ще на мить Едгару здався дивний блиск її очей. Вони відливали наче два аквамарини... Як хвилі моря, якого він так боявся. Сині, бездонні, величезні наче озера. Він бачив цей блиск лише раз... чи йому знову ввижалось?