Частина 4. Таємниче викрадення

Виявивши зникнення сестри, Аріана блискавкою кинулася до кабінету батька. Але всередині нікого не було. Сом-секретар, який приплив на шум, повідомив, що король Водяник взяв тижневу відпустку і вирушив до свого друга Тритона.

– Знайшов час відпочивати, старий пеньок! Пошліть за ним негайно! Принцесу Мілену... тобто Аріану викрали! – закричала Аріана несамовито.

– Як викрали? – Величезні очі сома, здавалося, зараз випадуть із орбіт.

– А ось так! Залізли у вікно, запихали у чорну карету, запряжену сотнею морських коників, та відвезли незнамо куди. Не стій як бовдур! Швидко здіймай тривогу!

– Слухаюся, ваше високосте! – промимрив сом і метушливо поплив виконувати доручення.

Аріана залишилася сама. Вона дуже переживала за Мілену. Але вирішила, що треба заспокоїтись і подумати, хто міг викрасти сестру. Вороги короля? Водяник уже сотню років як не сварився з жодним сусідом. Навряд чи на викрадення наважився б хтось ззовні. Отже це місцеві. Може хочуть отримати викуп? Потрібно обшукати кімнату. Можливо, викрадач залишив якусь зачіпку чи записку.

Аріана швидко попливла до кімнати Мілени і почала шукати. Минуло близько години. Але жодної записки із вимогою викупу русалка не знайшла. Зате виявила дещо інше. На підлозі валялися три дрібні лусочки, які явно не належали сестрі чи комусь із придворних. Бо при дворі не було жодного білого амура.

А луска була саме його – русалка це достеменно знала. Вона часто помічала такі ж екземпляри на барній стійці у клубі, після того, як до неї вкотре намагався підкотити синок місцевого олігарха. Білий амур страждав на рідкісне захворювання – риб'ячу алопецію. Луска сипалася з нього постійно, і ніякі ліки не допомагали. Добре, що фінанси дозволяли йому регулярно робити пересадку луски, інакше молодий амур давно б облисів.

Аріана, не гаючи часу, попливла до клубу. Де живе білий амур, вона не знала і сподівалася вивідати інформацію у його друзів.

На вході в клуб русалка натрапила на свою подругу форель.

– Мілено? Що ти тут робиш? – здивувалася форель. – Твоя сестра вже давно упливла.

– А вона була тут? – Аріана не могла повірити, що Мілена ходила до клубу.

– Так, близько години тому. Бачила б ти, яке шоу вона влаштувала. Зганьбила білого амура на очах у всього клубу. Він так сердився, так сердився. Кричав, що все одно Аріана буде його, чого б це не вартувало. А потім теж кудись зник. Ми з дівчатками навіть почали переживати. З твоєю сестрою все гаразд?

– Ні, не гаразд. Її викрали. І тепер точно знаю, хто це зробив! – вигукнула Аріана.

Все сходиться: сім'я білого амура – єдина у річці, яка може дозволити собі карету із сотнею морських скакунів. Сумнівів немає: Аріану викрав саме він.

Русалка відштовхнула форель угодованим ліктем і попливла до столика, де зависали дружки білого амура – лососі. Отримала адресу риб'ячого мажора Аріана без особливих труднощів. Лососі виклали все, як на духу, ледь розлючена пишнотіла дівчина пригрозила їм кулачком. Виявилося, викрадач живе неподалік від клубу.

Не минуло й десяти хвилин, як Аріана опинилася на порозі розкішного особняка в елітному районі річки. Вона наполегливо постукала. Але двері виявилися не замкненими. Аріана кулею влетіла всередину і одразу попливла на шум, що долинав з кімнати нагорі. Чим ближче вона підпливала, тим виразніше ставали голоси.

– Я тобі покажу, як мене принижувати, – кричав білий амур. – Ти в мене станеш шовковою, будешь виконувати, все що накажу. Чуєш, Аріано!

За секунду русалка опинилася на порозі спальні. Вона побачила на ліжку Мілену, що нерухомо лежала обличчям униз, а поряд знаходився білий амур, який явно збирався "йти на нерест". Аріана миттєво підпливла до хтивого негідника і відштовхнула його всією своєю масою. Тоді перевернула Мілену на спину.

Тіло сестри здавалося неприродньо легким. Русалка придивилася. І не повірила своїм очам. То була не Мілена, а точна силіконова копія її – Аріани. Здалеку підробку не можна було відрізнити від принцеси. Те ж розкішне світле волосся, модний топ, блискуча луска. Хіба що розмір грудей був більшим, а в районі ікри зяяла дірка, яка явно часто використовувалася. Аріана навіть не хотіла думати, як саме. Вона була в шоці.

Русалка повернулася до білого амуру, який боязко забився в куток і не знав, куди втекти від сорому.

– Пробач, я просто дуже люблю твою сестру. Але вона така холодна зі мною. Ось я замовив собі цю ляльку. Ти ж нікому не розкажеш, правда? Ти ж добра, Мілено. Уяви, що зробить зі мною твоя сестра, якщо дізнається про цю мою маленьку таємницю.

– Чудово знаю, що вона зробить! – прогремела Мілена. – Вона забере в тебе цю гидоту і сьогодні ж надішле до тебе варту. А вони знають, як карати тих, хто посміє зазіхнути на честь королівської доньки.

Білий амур ще більше побілів і втиснувся в стіну. Аріана продовжила вже м'якше:

– Але я – не моя сестра. Скажи мені, де Аріана, і я збережу твою ганебну таємницю.

– Так, ось же вона… – тремтячим плавцем вказав білий амур на силіконову русалку.

– Я про справжню Аріану, дурню! Зізнавайся, де ти її тримаєш!

– Про що ти? Я не бачив її з того часу, як вона випливла з клубу, – вирячені від страху очі білого амура явно не брехали. 

– Тоді чому в її кімнаті я знайшла твою луску? – з надривом спитала Аріана, відчуваючи, як всередині усе крижаніє. 

– Ну ми з нею танцювали. Може, луска прилипла до одягу чи хвоста…

Аріана зрозуміла, що прорахувалась. Білий амур був надто боягузливий, щоб зважитися на викрадення королівської дочки. До того ж, кволий збоченець явно б не впорався з русалкою, яка вдвічі більша за нього. Що ж тепер робити? Де шукати сестру?

***

Засмучена Аріана повернулася до палацу. Вона закинула в комору пакет зі своєю силіконовою копією, яку конфіскувала у білого амура, і попливла до своєї кімнати. Усі її думки крутилися довкола сестри. Вона зрозуміла, наскільки Мілена їй дорога. Згадала, як вони гралися, коли були маленькими, ділилися секретами, доводили до серцевого нападу батька своїми витівками. Адже тоді вони були найкращими подружками. Що змінилося?