Частина 1. Сестри-русалки

Івана Купала святкували з розмахом. Яскраве багаття осяювало ніч. Через нього, тримаючись за руки, стрибали молоді пари. Дівчата верещали. А хлопці гучно реготали. Скрізь було чутно пісні, горілка місцевої шинкарки тітки Параски лилася рікою. Здавалося, на узліссі зібралося усе село. Але декого бракувало.

Двоє хлопців – шукачів пригод на свої шаровари стояли на березі річки і вдивлялися у темну воду.

– Та немає тут нікого, Іване. Ходімо до решти, доки свято не закінчилося. Півгодини вже тут стирчимо, – канючив рудий товстун у обтягуючій вишиванці. Йому явно була не до душі витівка товариша. 

– Давай ще трохи почекаємо. Минулого разу вона приблизно у такий час з'явилася. Сам бачив, як Василь з нею розмовляв, – стояв на своєму високий худорлявий хлопчина з “квітником” прищів на обличчі.

– А тебе не бентежить, що після цього Василя більше ніхто не бачив? – боязко оглядаючись, заперечив товстун. – І як я взагалі погодився? Якщо тобі жити набридло, чекай далі, а я пішов звідси.

- Ну і йди, боягуз! А я русалок все одно дочекаюся! – кинув на прощання другові Іван.

Не встиг товстун зникнути з поля зору, як почувся плескіт води. Іван придивився. Недалеко від берега винирнула чарівна дівоча голівка. Місяць освітлював її золотисте волосся і величезні темні очі. Красивіших дівчат Іван ніколи не бачив.

– Чи не на мене ти чекаєш, соколе ясний? – голос красуні огортав і гіпнотизував. Вона дивилася хлопцеві прямо в очі і поступово піднімалася над водою. Івана не бентежило, що нижче поясу дівчина вкрита лускою. Він ніби занурився у транс від її чарівної краси.

– Підійди ближче. Хочу краще тебе роздивитися, – поманила русалка пальчиком і облизала пухкі губи.

Іван був готовий пірнути у воду, незважаючи на те, що глибина біля берега близько трьох метрів, а дно річки покривають гіллясті корчі. Тільки б зазирнути ближче у її бездонні очі. Тільки б її поцілувати.

Іван потягся до красуні. Ще секунда – і він опиниться у її владі.

Раптом пролунав гучний сплеск. З водяної гладі, освітленої місячною доріжкою, виринула ще одна русалка. На відміну від своєї витонченої сестрички, дівчина була з тих, кого називають “кров з молоком”. Масивні руки прикрашали золоті браслети, неосяжні груди вивалювалися з величезних леопардових мушель, волосся було зібране в тугу гульку на маківці. Панночка швидко гребла до хлопця, спокусливо посміхаючись і витягуючи губи для поцілунку.

Іван такого повороту не чекав. Магічний транс вмить зник, і хлопець із диким криком кинувся до лісу.

– Стривай, соколе ясний, куди ж ти! – відчайдшно закричала витончена русалка. 

Але було пізно, п'яти Івана вже сяяли в лісовій гущавині.

– Ну, Міленко, знову ти мені все зіпсувала! – від приємного личка красуні не залишилося і сліду: очі жбурляли іскри, ніздрі роздмухувалися від злості, а губи стиснулися у тонку смужку, – Скільки разів тобі казала: не ходи за мною! Ти ж знаєш, що тебе всі лякаються. Навіщо мені псуєш улов?

– Дурні вони, от і лякаються. – Мілена розчаровано дивилася на лісову хащу, куди зник Іван. – Не розуміють ці люди нічого в красі. А ти, сестро, теж молодець. Бачила, як ти розлютилася, коли я з'явилася. Ось тому хлопець і втік, що побачив твоє справжнє обличчя. Добрішою треба бути, Аришо.

– Та ти що, знущаєшся! – скипіла Аріана. – От скажи, скільки ти хлопців на дно затягла? Мовчиш? Жодного! А знаєш, чому? Тому що ти незграбна, товста та потворна. Навіть не віриться, що ти моя сестра!

Мілена хотіла відповісти. Але тут здалеку почулися голоси. Марафонець Іван уже встиг добігти до узлісся, де проходило свято, і тепер повертався з підмогою. Русалки кинулися врозтіч.

***

Водяник сидів на троні і слухав доповідь секретаря – величезного сома з довгими вусами та витріщеними очима.

– Таким чином, у другому кварталі очікується збільшення прибутку від продажу латаття на чотири відсотки, – монотонно бубонів сом. – Водночас імпорт морських гребінців зріс на третину через...

Сом не встиг договорити, бо “причина зростання імпорту гребінців” власною персоною увірвалася до приміщення. То була Мілена. Вона кинулася до Водяника. Потужна течія, яку русалка при цьому створила, відкинула сома у протилежний кінець тронної зали.

– Тату, вона знову мене ображає! – Мілена кинулася в обійми до річкового царя, який радісно посміхнувся, побачивши улюблену доньку.

Сом-секретар мовчки вийшов за двері. Він знав, щойно з'являється Мілена, державні справи для Водяника перестають існувати. Для царя не було нічого дорожчого за його “паляничку”.

– Ну-ну, заспокойся, доню, – Водяник навіть не помітив зникнення Сома, – Хто посмів образити мою красунечку? Я їм швидко покажу, де раки зимують!

– Не покажеш, – схлипувала Мілена, – Це Аріана. Вона не хоче зі мною хлопців ловити. Каже, що я незграбна і товста, тому всі від мене сахаються.

Річковий цар похмуро звів брови і важко зітхнув. Сварки доньок його засмучували. Він любив обох. Але завжди вставав на бік молодшої – Мілени. Старша Аріана здавалася сильною і жорсткою. Вона будь-кого могла поставити на місце. Мілена ж, навпаки, була дуже ніжною та вразливою. До того ж, сильно комплексувала через зайву вагу.

– Та не слухай ти її, – Водяник спробував заспокоїти доньку. – Ну, яка ти товста? Що за дурниці? Впевнений, сестра не хотіла тебе образити. Може, ти просто не так її зрозуміла? 

– Та де там! – рюмсала Мілена на плечі у батька. – Добре, якби тільки Аріана так говорила. Адже всі вважають мене товстою та негарною. Я чую, як вони за спиною шушукаються.

– Доню, не слухай нікого. Ти ж не винна, що в тебе широка кістка та пишна луска. Запам'ятай раз і назавжди: ти в мене найкрасивіша. Он Тритон, король сусіднього озера, не раз мені казав, що хоче тебе за дружину взяти. Та тільки я знаю, що він тобі не до вподоби, от і не погоджуюсь.

Тут двері відчинилися і в тронну залу вальяжно впливла Аріана.