34

…Прощання з Христиною далося Едику, ой як, непросто. Він чудово розумів і бачив пригнічений стан коханої жінки та сльози в її зажурених очах. Навіть цілуючи, на прощання, соковиті вуста Русалки, мав майже незбориме бажання відмовитися від усіх зобов’язань і планів, та залишитися з нею. Однак не міг цього зробити, й проклинав себе останніми словами за всю свою слабодухість.

Навіть вже сидячи в «бусі» що прямував до кордону не міг побороти те пекуче відчуття, що щось він робить неправильно. Тільки поява в гамірному салоні переповненого мікроавтобуса завше говірливого напарника Тараса трішки розігнали хмари смутку в свідомості Едика. Він навіть спромігся кілька разів усміхнутися, коли балакучий приятель в жартівливій формі розповідав про колоритні перипетії своїх зимових святкувань.

Однак коли приятель, згодом, почав розмірковувати над їхніми подальшими справами чоловік миттєво нашорошив вуха та відігнав всілякі зайві роздуми. Несподівано виявилося, що невгамовний напарник за останні тижні не лише розважався за святковим столом в компанії родичів та друзів. Саме в товаристві таких як він постійних заробітчан, Тарас зумів виловити інформацію про те, що навесні один з карпатських курортів починає нове будівництво. Начебто там будуть брати не лише професіональних будівельників, але й умільців художньої розмальовки, на кшталт Едуарда.

Наскільки такі чутки були правдивими, Тарас не міг дати стовідсоткової гарантії, однак запевнив приятеля, що закордон він вже точно більше не поїде, і в любому випадку знайде їм десь пристойну роботу вдома. Едик тільки радий був чути такі слова, твердо вирішивши і для самого себе, що й його вже точно ще не потягне більше на чужину, вже краще якось постарається влаштуватися на Батьківщині.

Робота на чужині була порівняно нескладною й доволі звичною. Весь день вони були зайняті справами, а от вечори вже проводили кожен на свій власний розсуд. Едуард зазвичай повечерявши, виснажений падав на ліжко, і набравши на мобільному номер Русалки розмовляв з нею допоки хтось з них двох не засинав з телефонним апаратом коло вуха. Коли це була Христина, чоловік завмирав насолоджуючись блаженством слухати як жінка втомлено позіхає, а потім мило сопе засинаючи.

З напарником Тарасом, на чужині, чомусь відбулися дивовижні метаморфози. Раніше поміркованого й вірного сім’янина тепер, закордоном, наче скажений ґедзь вжалив. Замість того, щоб берегти кожну зароблену копійку для дорогої родини, чолов’яга не припиняв щовечірні походеньки в місцеві кнайпи. Чи то приятель все ще не зумів відійти від недавніх новорічно-різдвяних свят на Батьківщині, чи може так своєрідно хотів відзначити останні тижні на заробітках.

Едику цього не дано було знати, проте він прекрасно пам’ятав, з досвіду власного, раніше такого безпутного, життя, яким нездоланим може стати потяг до дурманно алкоголю й легковажних розваг. Достатньо було лише віддатися їм на поталу хоч на дещицю часу й наступав повний капець. Потім залишалося тільки одне – тривала й виснажлива боротьба зі своєю безвідповідальністю і дурістю щоб згодом позбутися такої нав’язливої залежності, та повернутися до звичного життя.

Сільський художник зовсім не бажав, що його товариш пройшов через такі пекельні випробування долі, тому якогось вечора, не витримавши, приєднався до походеньок Тараса. Вже в першій же забігайлівці Едик швидко переконався в своїх припущеннях. Його напарник спочатку «розвеселив» собі душу цілком чарками дешевого пійла. Вже на третій порції спиртного до чоловіка підсіла невисока жіночка з вельми викличною зовнішністю та доволі фривольною поведінкою. Про подальші наміри цієї яскраво розфарбованої особи нескладно було здогадатися.

Однак сп’янілий Тарас цього всього не помічав. Хильнувши ще чарку горілки чоловік, котрий вже був добряче напідпитку, почав чомусь ділитися наболілим з незнайомкою. Розказував про те яке в нього складне життя, як багато різноманітних негараздів, проблем та клопотів вдома. Зізнавався про непорозуміння, холодність, та відчуження, що вже давно панують в його відносинах з сім’єю. Навіть чомусь бовкнув, що не довіряє рідній дружині та підозрює її в зраді. 

Звісно, новоспеченій приятельці Тараса, все це було малозрозуміло і вже точно нецікаво. Однак, виглядало ця нетверезе патякання напарника настільки жалюгідно й огидливо, що Едик змушений був втрутитися в ситуацію особисто. Швидко розплатившись з барменом, сільський художник, ледь не силоміць вивів з генделику приятеля й потягнув до квартири яку вони спільно наймали. По дорозі ще й дав неадекватному товаришеві доброго прочухана, за його недостойну поведінку. І тільки коли Тарас гучно захропів в сусідній кімнаті сільський художник з сумом пригадав, що сам ще нещодавно не був нічим кращим за свого друга, а ще зі здивуванням відзначив настільки кохання до русалки радикально змінило його світогляд та поведінку…