33

…Звістка про те, що Едик незабаром мусить їхати закордон спершу боляче вразила Христину. Це було так підло й несправедливо по відношенні до неї. Жінка тільки-но зустріла своє палке кохання, тільки-но пізнала смак справжнього щастя, тільки-но віднайшла смисл в подальшому житті як все вмить полетіло шкереберть. Вона знову мусить залишатися одною в цьому світі, знову буде лиш пронизлива холоднеча самотності, знову нескінченою чередою потягнуться набридливі сірі будні.

Розпачливий відчай та пекучий переляк однак тривали в душі Христі не більше якоїсь мілісекунди. Тверезий розум блискавично розвіяв всі ці страхи та сумніви. От як вона тільки могла таке подумати, миттєво зробила собі докір жінка. Сільський художник обожнює її, він ніколи не зрадить, не образить і не покине, а обов’язково повернеться та подарує їй величезний океан насолоди, задоволення і щастя. А нетривалу розлуку вона якось постарається витерпіти. Тим паче що сучасні засоби зв’язку дозволять їм спілкуватися навіть на відстані, коли дорогий чоловік буде на чужині, закордоном. І ніякі кілометри між ними не здатні згасити той вогонь почуттів що палає в їх душах.

Так наївно втішала себе Христина дізнавшись про скоре розставання з Едуардом. Незабаром, проте, виявилося, що все це заспокійливе самонавіювання не варте і ломаного гроша. Коли надійшла хвилина прощання, жінка все ж не стрималася. Пригорнувшись до чоловіка Русалка гірко розридалась. Ковтаючи сльози вона благала коханого залишитися. І не допомагали  вгамувати жіночу істерику ні його пристрасні поцілунки, ні палкі слова кохання, ні клятвені обіцянки швидкого повернення. Вона просто не хотіла відпускати своє щастя, байдуже що прекрасно розуміла що це неминуче, що все розставання займе лише дещицю щастя, що він неодмінно повернеться.

Як вони все ж розпрощалися і вона повернулася в свою квартиру Христині не дано пригадати. Начебто після всього цього, нетямна вона зайшла в свою спальню, лягла на ліжко, що все ще палахкотіло його запахами, беззахисно згорнулась калачиком під ковдрою, яка зберегла його тепло… Пухнаста киця Ася звично прилаштувалася поряд, заспокоюючи своїм мелодійним муркотінням, вгамовуючи тривоги, непевність і неспокій, даруючи такий жаданий і потрібний сон.

Тільки-но влаштувавшись на постелі Русалка миттєво занурилася в дивовижний сон. Приснилося їй наче б то Христина зустрічалася з якоюсь загадковою жінкою. Зовні співрозмовниця Христі разюче нагадувала її покійну матір. Ті ж самі риси обличчя, та ж доброзичлива усмішка, навіть люблячий блиск сірих очей був таким самим. Лише одяг на жінці суттєво відрізнявся від того що їй доводилося спостерігати в реальності. Христя ніколи не бачила рідну матусю в реальному житті, в такій довгій, до п’яток, білосніжній сукенці, розшитій барвистими узорами, що так нагадували стародавні язичницькі руни, босоніж і з тонким сріблястим обручем на голові.

Повільно підійшовши до Русалки жінка в білому платті обережно поклала долонь на живіт Христини, якусь в задумливості мить наче щось вивчала, а потім полегшено зітхнула, заспокійливо посміхнулася і стиха промовила:

– Все буде гаразд. Бережи себе. Ти йому дуже потрібна…