30

…Таких іскрометних любощів у Едика не було жодного разу за все його багацьке на «подвиги» холостяцьке життя сільського пияка. Хоча великим списком коханок він звісно ж ніяк не міг похизуватися. Та що там говорити, коли бути відвертим Христина була чи не єдиною і вже точно найкращою з тих жінок котра закарбувалася в його пам’яті. І спогади ці були тим чим він тепер дуже дорожив. 

Але цієї ночі Христя була якась не така. Вона разюче різнилася від тої коханки що потрапила в його обіймах кілька місяців тому. Тоді це була Русалка. Гримуча суміш з розчарування, відчаю, гніву та ненависті. Тепер поряд тулилася виснажена самотня дівчинка, яка потребувала не так чоловічої брутальності і донжуанської звитяги, а звичного затишку, тепла й любові. Вона й обвила його, після всього того нічного шаленства, своїми руками та ногами так, наче боялась втратити. А він ледь тамуючи хвилювання знову наважився поспитатися:

– Ти будеш моєю?

– То тепер так чоловіки пропонують жінкам свої руку і серце? – іронічно пирхнула Христина здуваючи легким подихом кучерик волосся зі свого обличчя.

– Ну вже як умію так і пропоную, – відповів чоловік відчуваючи зрадливе хвилювання в душі.

– Та я вже достатньо викаблучувалась і тепер скажу просто «Так», – лукаво посміхнулась жінка і провівши своїм гострим нігтиком по його шийці чомусь додала. – І не смій тепер нас двох покинути.

Вже в полудень вони разом покинули древній Львів. Маршрутка неспішно тряслася по численних вибоїнах порепаної часом асфальтівки. Христина мирно дрімала поряд, притулившись до нього. Едик пригортав її до себе і в якусь мить зі здивуванням відзначив як разюче гармоніє пісня що стиха звучить в салоні старенького «Пежо» з тим що твориться в його душі і чого він зараз так прагне.

А зі хрипливих динаміків лунали нехитрі наспіви знаного гурту «Я їду до дому…». І чоловік знав що це насправді так. Він не просто повертається в свою сільську скособочену халупу на березі річки. Він їде до свого дому зі своєю Русалкою, в яку шалено закоханий до повної безтями і у якої «очі знайомі і завжди нові!»